Про ледачу невістку

Були собі чоловік та жінка, і була у них одна дочка. Вона була гарною і вже дорослою, але нічого в них не робила, бо нічого не вміла, а тільки вміла в кріслі-гойдалці колихатися. Сидить собі, колишеться з ранку до полудня, потім злізе наїсться і знов колишеться.

От доросла вона до того що прийшли до неї свати. А батьки кажуть:

— Що ж її сватати, вона ж у нас нічого не вміє!

— Як це не вміє?

— А так! Вона тільки вміє в кріслі-гойдалці колихатися.

А дівчина була гарною. Жених подивився та й каже:

— Нічого, візьмемо. Не вміє, то навчиться.

— То беріть разом з кріслом-гойдалкою.

Взяли вони її і відгуляли весілля. А після весілля вона одразу стрибнула у крісло-гойдалку й давай гойдатися!

На другий день батько-свекор рано став розподіляти роботу.

— Ти, синку, іди на тік молотити, а ти, старенька, ставай коло печі, а я піду воза лагодити.

А до невістки нічого не каже, вона собі колихається. Як прийшов вечір, посходились усі до хати. Батько каже:

— Ну, я ниньки воза полагодив, а ти, старенька, що зробила?

— А я ось хліба напекла, їсти зварила, в хаті позамітала...

— А ти, синку, що зробив?

— А я на току жито помолотив.

— А ти, дочко, що нині робила?

— Нічого, — каже, — я в кріслі-гойдалці колихалася.

— Ну, — каже батько до матері і сина, — ви сьогодні заробили вечерю, їжте. А ти, невістко, не заробила, колихайся собі далі.

І не дав їй їсти. Шкода синові стало своєї жінки. Взяв він шматок хліба та й хотів сховати за пазуху. Але побачив батько:

— Куди це ти хліб береш? — питає. — Ти що, з’їси стільки?

Нічого не відповів йому син. Задумалась невістка: «Що ж то воно буде?»

Надумала та й на другий день почала замітати хату. А як замела, то пішла до криниці по воду. А ввечері батько її вже посадив за стіл. Так помаленьку стала вона вчитися до роботи. А згодом каже до батька:

— Тату, давайте порубаємо крісло-гойдалку, я вже не буду в ньому колихатися, бо буду все робити.

Порубали вони й спалили крісло-гойдалку. Так батько привчив ледачу дівчину до праці.