Жили три брати Кіндрати. Поїхали в поле орати, та забули ковганку взяти. Послали найменшого брата додому ковганку взяти. А він каже:
— А як я забуду по що йду?
А брати йому:
— А ти йди і кажи: ковганка, ковганка!
Іде він собі та й бурмотить. Назустріч ідуть молоді (наречений та наречена). Забув найменший брат назву «ковганка», а почав говорити:
— Поганка, поганка.
Молодий подумав, що цей негідник на його наречену так говорить, та й побив його.
Вернувся він до братів та й плаче.
— Чому ти плачеш? — питають брати.
Він і розповів, що їхали молоді, а він замість «ковганка» сказав «поганка». От його і побили. Брати кажуть:
— От дурний ти, дурний! Ти б у скоки та в боки, та навприсядки. От і дали б тобі чарку горілки.
— Ну-ну! Я так і буду робити!
Пішов він знову по ковганку. А назустріч йому похорон. Люди тужать. А він у скоки та в боки, та навприсядки витанцьовує. Родичі померлого і побили його.
Знову повернувся він до братів і розказав про свої танці на похороні. А брати кажуть:
— Дурний ти, дурний. Ти б став тужити та приказувати і дали б тобі чарку горілки!
— Ну-ну! Я так і буду робити.
Іде він, іде. Дійшов до болота, із якого чоловік намагався витягти воза, запряженого кобилою худою та старою.
Зупинився, згадав пораду братів і став тужити та приказувати. Дядько і так був злий, що не може витягти воза, а тут ще й він виє над душею. Він його і побив.
Знову повернувся він до братів із плачем. Розказав, як тужив над дядьком, який не міг витягти кобилу з возом із багнюки. Так старався тужити, а дядько його побив. А брати кажуть:
— Дурний ти, дурний. Ти б узяв сокиру, та вирубав дубинку і врятував би дядькові кобилу.
Пішов знову він по ковганку. Іде та іде коли бачить: дядько лиманить кабана. Він підійшов, згадав пораду братів. Дядько взяв відра і пішов до річки по воду, а він тим часом взяв сокиру, вирубав дрючка і почав бити кабана. Вернувся дядько, глядь, а той поодбивав кабану все сало. І побив дядько його.
Вернувся він знову до братів з плачем. Розповів їм усе. А вони йому:
— Дурний ти, дурний! Ти б підійшов та сказав: «Добрий день! Боже поможи, та на тарілочку положи, та з дітками, та жінкою поживи». От би він тобі і дав кусок сала.
— Ну-ну! Я так і буду робити, — відповів брат.
Іде він далі. Коли дивиться, старий дід нужду справляє за кущем.
Він йому низько вклонився і кричить:
— Добрий день! Боже поможи, та на тарілочку положи, та з дітками, та жінкою поживи!
А дід йому:
— Ах ти, собачий сину, так ти мене ще й нечистотами годуєш!
І побив його. Розсердився Кіндрат на братів, бо рішив, що сміються з нього та дурні поради дають, і більше до них не вертався.