Жили собі чоловік і жінка, і був у них син Іванко — дурник. Одного разу каже батько синові:
— Біжи до дядька і візьми в нього ковганку. А щоб не забув, як зветься, повторюй: ковганка, ковганка...
От іде він дорогою і каже:
— Ковганка, ковганка...
Ідуть йому назустріч молоді. Та люди почули, що він каже «поганка», і подумали, що на молодих, та набили його. Та й кажуть:
— Ти б краще привітався. Тоді сказав Іван:
— Боже, поможи вам діточок побільше.
І вони відпустили його. Іде він далі. Сидить дядько при дорозі, притомився. Іван йому і каже:
— Добрий день, Боже, поможи вам діточок побільше.
А дядько йому каже:
— От дурний, сказав би «тьфу-тьфу» та й пішов би.
Іван послухав та й пішов далі. Бачить, сидять дві жінки і шукають одна у одної в голові воші. А він побачив це і каже:
— Тьфу-тьфу!
А жінки йому:
— Що ти кажеш! Краще б сказав: нате і мою голову — пошукайте і мені воші.
Послухав він, та й пішов далі. Іде, а серед дороги дві собаки рвуть одна одну. А він до них:
— Нате і мою голову.
Всунув він їм свою голову, і собаки порвали її.