Про Івана-Царевича

В некотором царстві, некотором государстві жив цар і мав три сини. Старший і середній так і сяк, а молодший був дурак.

У саду в царя росла яблуня. Один раз на рік на ній родили золоті яблука. Хтось повадився красти яблука. Цар позвав синів і наказав сторожувати яблуню.

Першу ніч пішов старший син. Всю ніч проспав під яблунею, а вранці недорахувались яблука. На другу ніч пішов середній. Походив він навколо яблуні та сон одолів його. Вранці знову не стало яблука, а злодія не побачив.

На третю ніч пішов наймолодший. Узяв він окраєць черствого хліба, будяків і пішов до яблуні. Заліз на дерево, навколо обплутав будяками. Тільки почне дрімати, торкнеться колючок і прокинеться. Або пожує черствого хліба і розбуркався. Довго боровся зі сном. Раптом задрімав.

Коли відкрив очі то побачив, що стало видно, як вдень. А на дереві сидить жар-птиця. Простягнув Іван руку, а жар-птиця полетіла, в нього в руках лишилася одна пір’їна. Заховав він її в шапці. Підняв шум, всі збіглися, прийшов і цар. Дістав Іван пір’їну з шапки стало видно, як вдень.

Цар даже не похвалив Івана.

— Ну що ж, — каже, — сини треба шукати жар-птицю.

Осідлали вони коней і вирушили в дорогу. Їхали, їхали і побачили на перехресті камінь, на якому є напис: «Прямо підеш — коня загубиш, наліво підеш — себе загубиш, направо підеш — і себе загубиш, і коня».

Старший син пішов прямо, середній наліво, а молодшому довелося іти направо. Довго він їхав чи коротко, та тільки настала ніч. Заснув Іван, а коли прокинувся вранці, то побачив, що вовк коня доїдає. Запечалився Іван, загорюнився.

— Чим же мені їхати, де я візьму коня?

— Не плач, Іване, я тобі буду за коня, — заговорив людським голосом вовк.

Нічого робити, розповів царевич вовкові, що шукає жар-птицю, яка крала в їхньому саду золоті яблука. Вовк зголосився помогти Івану.

Приїхали вони у замок, що стояв серед лісу. Вовк і каже:

— Тут у клітках живуть жар-птиці. Як настане ніч ти проберешся, схватиш одну поки вони сплять і швидко тікай. Тільки клітку не бери.

Пробрався Іван у замок, як побачив, які гарні золоті клітки, забув наказ вовка і схватив птицю з кліткою. Одразу все задзеленчало, збіглася стража, ледве ноги уніс Іван. Вовк зрозумів, що сталося і каже:

— Нічого робити, виручу я тебе. Як довго мене не буде, то йди, не чекай на мене.

Пішов вовк. Чув Іван згодом шум та й почав тікати, пам’ятаючи наказ вовка. Але раптом його наздогнав вовк. Він тримав золоту клітку золоту з жар-птицею. Прийшлось її накрити платком, щоб не блистіла.

— Чого Іван знову невеселий, чого голову опустив?

— Та почув я в замку, що десь живе кінь золотогривий, рівних йому не має в світі.

— Добре, — говорить вовк, — поможу тобі роздобути цього коня. Тільки ж ти гляди, слухайся мене: коня бери, а уздечку остав.

Не послухав Іван вовка і цього разу збіглися стражники. І кажуть:

— Ні, ми тобі не віддамо, уздечку і коня получиш, як приведеш нам заморську царицю.

Запечалився Іван, загорюнився.

— Не журись, Іване, допоможу я тобі знайти заморську царицю,

Їхали вони, їхали і побачили на березі моря шатро. Вовк і каже:

— Як піде прекрасна цариця в шатро після купання, то ти царицю бери, а шатро остав і тікай.

Не послухався Іван, схватив царицю з шатром і помчав. Де не візьмись стража. Ледве вони ноги унесли.

Приїжджають вони до конюшень, де коні золотогриві стоять. Бачить вовк, що не хоче Іван царівну віддавати. І вона сидить, тулиться до нього. І допоміг вовк цього разу. Чи довго вовка не було, чи ні, а тільки прийшов він із золотогривим конем, з золотою уздечкою.

Поїхали вони додому. Доїхали до каменя, що лежав на роздоріжжі вирішили перепочити. Вовк з ними попрощався та й подався в ліс. Іванові ж наказав їхати мерщій додому і ніде не відпочивати. Не послухався Іван вовка. Дуже стомився і ліг перепочити.

Коли це повертають додому старші брати. Без коней, а середній ще й побитий, бо ледве від розбишак врятувався.

Побачили вони молодшого брата. Взяла їх зависть, що знову Івану повезло. І вирішили вони його вбити, а здобич та красуню-царівну собі присвоїти.

Підкралися вони до сплячого Івана, порубали його мечем, забрали все і поїхали додому.

Вранці пробігає тією дорогою вовк, побачив, що вороненя вже хоче очі клювати царевичу. Піймав вовк дорослого ворона і каже:

— Принеси мені живої і мертвої води, як не принесеш, то відкручу вороненю голову.

Полетів ворон перший раз і приніс мертвої води. Покропив вовк Івана мертвою водою і не стало видно ран. Тіло стало цілим. Полетів ворон вдруге і приніс живої води. Відпустив вовк вороненя і покропив Івана живою водою. Розплющив Іван очі, потягнувся і каже:

— Фу-х, як я довго спав!

А вовк йому:

— Спав би ти вічно, якби не я. Твої брати тебе порубали, а здобич собі забрали.

Подякував Іван вовкові, сів на нього верхи і помчав до батька. Як побачила його царівна, зраділа. Батько, коли дізнався правду, велів братів прогнати, а Іванові й царівні закатив пир на весь мир. Вовк на тому весіллі на чільному місці сидів, мед, пиво пив.

І я там була, по вусах текло, а в рот не попадало. От вам казочка, а мені бубликів в’язочка.