Жили собі чоловік і жінка, Не було в них дітей, жили собі, як бог їм давав.
Одного разу стукає хтось до них у двері. Жінка вийшла та й питає:
— Хто там такий?
І десь з темноти почула:
— Горе.
— Як це горе?» — здивувалася жінка.
— Горе я. До всіх приходжу, але не разом. До одного в старих літах, а до іншого — в молодих. То це я прийшло спитати, коли до вас прийти, бо вам все одно мене не минути.
— Пожди, — каже жінка, — я з чоловіком пораджуся.
Зайшла вона до хати, а чоловік і питає її, хто там прийшов.
— Горе прийшло, але питається, чи до нас в молодих літах прийшло чи в старих. То все рівно воно до всіх приходить, тільки не разом. До одних в молодих літах, а до інших в старих. То що йому одказати?
От вони порадились. Чоловік каже:
— Хай приходить в молодих літах, та може, легше нам буде його перетерпіти.
Жінка вийшла та й каже:
— Йди зараз, ми молоді, легше буде переносити, як в старості.
От повставали вони рано, жінка й говорить до чоловіка:
— Поїдь до млина, треба змолоти, бо, може, скоро те ж горе прийде, то щоб хоч змелене було.
Поїхав чоловік до млина, поставив волів запряжених у віз з мішками, пішов у млин запитати, чи зносити мішки, чи, може запізно, А воли до води потягнулися разом з возом, гора крута, віз на них. Втопилися разом з мішками. Вийшов чоловік і за голову вхопився: немає ні волів, ні воза, ні мішків. Тільки батіг у руках остався. Пожурився-пожурився і каже:
— Оце, мабуть, і горе прийшло.
Спішить додому, щоб жінці поскаржитися, а вона напроти його вибігла та й каже:
— Немає в нас, чоловіче, хати, все погоріло.
— Що ж робити? Оце вже й горе прийшло, Ходімо попід хати просити хліба, — каже чоловік.
Так й пішли. Ідуть від села до села, їде на зустріч їм якийсь пан бричкою та й питає:
— Чоловіче, жінка твоя?
— Моя.
— То продай мені її, — каже пан.
— Продавай, — каже жінка, — я втечу тоді до тебе.
Не хотів чоловік продавати, довго не згоджувався, але пан наполягав та й грошей треба. Нічого не зробиш.
Продав жінку, зостався з вузлом грошей. А за бричкою тільки пилюка піднялася.
— Ну що ж, — каже сам до себе, — горе прийшло таки.
Купив собі їсти, трохи одпочив, а тоді нахилився до річечки водички напитися. Вузлик упав у воду.
— Ой горе, це ж гроші там! З чим я залишуся?
Зметнувся дістати якусь тичку, щоб зачепити вузла. Але поки вернувся з палицею, то побачив ворон у небі, а у дзьобі в одної вузол з грішми.
— Ну що ж, горе прийшло.
Сплюнув та й іде дальше хліба просити. Жінка так і не вернулася. Ходив він сам попід хатами та й з того жив.