Про жолудь

Жили собі дід і баба. Хліба в них не було. Одного разу вони пішли до лісу і назбирали жолудів, привезли додому і почали їсти. Довго чи недовго вони їли, і в баби випав один жолудь під підлогу. За якийсь час жолудь пустив пагонок. Баба той паросток взяла і сказала дідові, щоб він прорубав підлогу, аби жолудь ріс далі. Дід це зробив, і жолудь виріс великий, аж до стелі. Тоді дід розібрав стелю. А жолудь все ріс і ріс.

Дід скинув верха з хати, і жолудь доріс аж до неба. Коли в діда і баби не стало жолудів, дід взяв мішок і поліз по дереву. Ліз, ліз по ньому і доліз аж до неба. Побачив, що там є жорна. Він взяв їх і спустився донизу.

Попробували молоти жолуді, вийшла гарна мука і баба напекла пампушок, млинців. Самі їли і людей пригощали.

Так жили собі дід і баба, і більше не голодували.