Було двоє дітей у багача — син Марко і сліпа донька. Коли помер батько, Марко став хазяйнувать. Прагнув до багатства. Всіма силами прагнув розбагатіти, а сестрі поставив хижку та загадав закрити її. Носив їй сухарі та воду. Хотів брат, щоб померла сестра.
Приснився Маркові сон, ніби Бог у гості до нього прийде. Зарізав Марко кабана, начинив ковбаси. Хотів Богу догодити. Підходить до двору старець. Постукав. Дворові питають:
— Що ви хочете?
— Пустіть переночувати. Замерзаю.
Марко каже:
— Гоніть того старця. Позорить буде. Я Бога жду!
А кругом степ.
— Хоч у конюшню пустіть, — просить старець.
Слуга йому:
— Я пущу в хижку. Там сестра панова.
Нікого не було у тій хижці, крім Маркової сестри.
— Хто тут? — питає сестра.
— Я — старець. Впустіть, замерз.
— Заходь. Візьми сухариків, поїж.
Заснув старець, а жінці не спиться. Чує: підлетів Ангел. Говорить із старцем. А старець той і був Бог. Бог питає:
— Що нового на світі?
— В багатого Марка народилась дочка. А серед темного лісу у вдови лісника народився син. Яким щастям його наградить?
Бог відповідає:
— Син вдови стане Марковим зятем. А ще що нового на світі?
— У багатого Марка є сліпа сестра. Чим вилікувати її?
Бог говорить:
— Ця сестра хай встане до схід сонця, перейде три межі. З кожної візьме роси й протре очі.
Слухає те сестра. Схопилась до сходу сонця, пішла лікувати очі. Перейшла через межі і стала видюща. Стало жаль брата. Пішла, розповіла братові, що Бог у неї ночував і говорив з Ангелом. Марко скрикнув:
— Не допущу, щоб син вдови одружився з моєю донькою.
Послав Марко слуг у ліс, щоб вкрали дитину і викинули на мороз. А тим лісом тієї ночі їхали чумаки. Завірюха, холодно. Аж над дорогою в одному місці немає снігу. Тепло йде і квіти ростуть. Спинили валку. Лежить голеньке дитя. Живе.
— Це од Бога, — кажуть чумаки, — Бог нам буде помагать, як його візьмемо.
Нікому не віддавали дитя. Ростили і їм везло.
Марко послав до чумаків слуг. Дав гроші і наказав привезти хлопця. Привезли хлопця. Марко наказує в бочку закрити, пустити в річку. Хвиля прибила бочку до берега. Там стояв монастир. Монахи відкрили бочку, а звідти вийшов хлопець гарний. Забрали його. Стало їм везти.
Прочув Марко. Знов за золото викупив хлопця. Став він конюхом у Марка. Донька закохалась в конюха. Пише Марко записку змієві, щоб з’їв цього хлопця, і посилає конюха до змія. Дійшов наймит до річки, а там весляр. Жаліється наймитові:
— Приросли весла до моїх рук. Спитай у змія, коли я позбудуся їх.
Йде далі наймит. Зайшов у село. А в селі — ні краплі води. Почули люди, куди він прямує, просять:
— Спитай у змія, куди вода поділася?
Йде далі. Перед ним — велика річка. Лежить кит-риба замість мосту, їздять і ходять на той берег. Кит-риба питає у наймита:
— Куди йдеш?
— До змія.
— Спитай у змія, коли я у море попливу?
Дійшов наймит до змієвого палацу. А служниця говорить:
— Бережись змія. Я перетворю тебе на голку. Сама стану говорити з ним, а ти слухай.
Прилетів змій.
— Пошукай мені в голові, — просить служницю.
Стала розпитувати його вона:
— На річці є весляр. Весла до рук приросли. Коли він їх позбудеться?
А змій говорить:
— Як хтось буде бігти берегом і кричатиме: «Швидше! Швидше! Мені живо треба». Весляр простягне весла. Вони приростуть до рук тому хто візьме.
— В одному селі люди без води помирають, — говорить служниця.
А змій сміється:
— Я сам з гори накотив важкий камінь на струмок. Звільнять струмок і буде вода.
— Чи правда, що поперек річки кит-риба лежить? Чи попливе вона в море?
Змій відповідає:
— Як викине із себе дев’ять кораблів Маркових із золотом, то попливе.
Полетів змій. Знов став наймит людиною. Записку Маркову викинув. Як перейшов річку, сказав кит-рибі, щоб викинув дев’ять кораблів із себе. Взяв золота, пішов до села, що без води помирало. Поміг камінь зрушити і потекла вода.
Прийшов до весляра. Переправився, розказав йому, як весел позбутися. Йде до Марка. Марко як глянув, що йде наймит, розізлився. Біжить до річки. А весляр не поспішає з того берега до Марка. Марко волає:
— Швидше! Швидше!
— Тобі треба швидко? — каже весляр. — То бери весла.
Заліз Марко в човен і взяв весла. Приросли вони до його рук. Так і доживав свого віку веслярем. А наймит обвінчався з його донькою.