Побрехенька

Це було, коли мого батька на світі не було. Земля була така велика, як конячий копит, але хорошою конякою за місяць не об’їдеш. Я був малий і пас дідові коні. Об’їжджаючи землі, я заснув. Прокинувся, дивлюсь, а коня немає.

Шукав, шукав — не знайду. Ставлю палицю, у неї стромляю голку, у вушко голки побачив, що вона з лошам на острові. Сідаю на ножик, а голка за весло. Піймавши коня, сідлаю його і їду.

А вітер зірвався, і хвилі великі, як гори. Кінь, спотикнувшись об хвилю, став тонути. Я бігом сідаю на лоша, коняку зверху і пливу. Приїжджаю на поле, а дід мене шукає.

— Де ж ти, хлопче, бродиш? Бігом додому, бо твій батько народився!