Колись давно-давно у селі Веселий Кут жили два сусіди Іван і Микола. Жили дружно.
Одного літа пішли вони на заробітки у далекі краї. Працювали ціле літо, заробили добрі гроші. Повертались додому пішки, через чужі краї, безкраї
степи. А коли стомилися, лягли перепочити серед степу широкого. Іван зразу ж заснув, а Миколі не спалося. Він все думав, як прийде додому, купить землі, пару волів і стане хазяїном. І тут до нього підкралася зла думка: «А що, якби мені ще й Іванові гроші? Я б збудував ще й хату».
І він зробив страшний вчинок — почав душити Івана.
А в цей час мимо них котилося перекотиполе. Іван, як до останньої надії, звернувся до нього:
— Перекотиполе, покотись на мою батьківщину, скажи, що я загинув від Іванових рук.
Микола прийшов додому, купив землі, воли, побудував нову хату. Став
хазяїном.
І ось одного разу вони з жінкою їхали волами в поле. А тут назустріч їм котиться перекотиполе. Микола почав дуже сміятися. Дружина причепилася
до нього, чого він сміється. Микола почав придумувати різні причини, але
Мотря не вірила. І вона довела його до того, що він розказав їй правду.
Пройшов деякий час. Микола і Мотря не вжилися, дуже посварилися. Жінка побігла у волость і все розказала про чоловічий гріх. Жандарми забрали Миколу, посадили у темницю.
Так зло, заподіяне людиною, не проходить безкарно. Воно пізно чи рано але повертається до грішника.