Перебірлива красуня

Багато-багато років тому, там, де зараз місто Христинівка, було поселення, яке складалося з двадцяти трьох дворів. В одних людей була дочка Галина, найкраща з усіх дівчат у селі. Вона знала про свою вроду, тому дуже пишалася цим і чекала на якогось казкового принца. А в народі на той час існувало правило: якщо дівчина до двадцяти двох років не вийде заміж, то її проганяють з дому і вона назавжди залишиться самотньою.

Отож наша Галина була в самому розквіті, їй було сімнадцять років. Багато хлопців і з їхнього села, і з сусідніх задивлялись на дівчину, кожен хотів бачити її господинею у своєму домі. Тому й слали старостів мало не щодня. Але вона всім відмовляла, підносячи гарбуза. І байдуже було дочці, що плакали та вмовляли її рідні. Говорили навіть, що батькам доводилось позичати гарбузи, бо своїх не вистачало.

Роки спливали, Галина ставала старшою, але так ніхто їй і не приглянувся. Ніяк не могла вона скласти собі ціну, всі були їй не такими, як вона хотіла. І старостів уже цілий рік не було в їхній хаті. Зажурилися батьки, адже дочці вже от-от виповниться двадцять два.

Задумалась нарешті і перебірлива гордовита красуня (хоча краса її потроху почала марніти), що доведеться їй весь вік дівувати. Вирішила піти на вечорниці та вийти заміж за першого-ліпшого, який до неї підійде. Але там довелося спіймати облизня, бо жоден із хлопців не підійшов до неї. Її наче не помічали, бо всім добре відомо було про щедрість Галини на гарбузи та глузливі, в’їдливі зауваження. Коли ж спробувала сама підійти та заговорити, то всі жахались і тікали від неї, як від мари.

Підійшов час прощатися дівчині з родиною. Як не важко було батькам, як не гірко, але відступати від традицій і звичаїв народних не посміли. Зі сльозами на очах, у великому горі спорядили дочку у далеку дорогу, знаючи, що, можливо, вже ніколи більше її не побачать.

Довго стикалась і поневірялась Галина світом, багато горя і нужди пізнала через власну пиху та гординю. На щастя, зрозуміла небога свою помилку, зустріла сліпого немічного хлопця-каліку, стала доглядати за ним, згодом створили вони сім’ю.

Зажили щасливо у мирі та злагоді. Відчула молода жінка, що вона комусь потрібна, що може приносити радість і щастя ближнім не лише своєю зовнішньою красою (сліпий її ніколи не побачить), а й внутрішньою. Мати гарну душу — найголовніше для людини.