Жив у нашому селі один чоловік. Звали його Іван. Він був дуже високий на зріст і кремезний у плечах. А силу мав таку що, казали люди, мішки ніби маленькі м’ячики перекидав. А залізо голими руками гнув. За це і прозвали його у селі Гевелом, значить здоровенним. Та найбільше його любили у селі люди за те, що він добре умів жартувати, побрехеньки всякі розказувати, веселити всіх.
От одного разу зібралися біля магазину багатенько людей. Стоять у черзі, сумують. Аж тут під’їжджає Іван. Люди оживилися і просять його:
— Іване, збреши щось.
А він враз роздратовано і випалив:
— Немає мені часу тут вам побрехеньки розказувати, бо он у Полківничі ставок спускають. Поїхав я рибу ловити.
Спитав за чим черга, сів на мотоцикл і погнався. Ті рибаки, що стояли в черзі, засіпались і бігом додому за фатками, хто перший. Дорогою ще й своїм знайомим попереказували. Посходились люди до ставка. Чималенько зібралося людей, а той ставок ніхто і не думав спускати. Біжать розлючені до Гевела. А він тільки стоїть та й посміхається:
— То ви ж самі просили щось збрехати. То я й збрехав, раз просять.