В одному царстві жив цар з царицею. Не було в них довго дітей і нарешті народився син. Дали йому ім’я Салимон. Ріс хлопець, виховували його няні. Ріс дуже мудрий і його назвали мудрий Салимон.
Цар чогось не дуже любив сина і він пішов з дому, блукав по всьому світі. Потім батько пошкодував, але не міг його відшукати і додому привести. І от він сказав:
— Хто знайде мого сина і приведе додому, тому дам півцарства.
Та й розіслав по городах гінців за ним. А хлопець цю чутку почув, що за ним погоня, от-от скоро доженуть. Він скинув сорочку із себе і сів на полі. Їсть хліб, і шукає в сорочці воші. Під’їжджають до нього і питають:
— Чи не бачив він тут молодого хлопця, чи не пробігав? Що це ти робиш?
А він їм каже:
— Новину напихаю і врага побіждаю.
І вони від нього поскакали далі. Приїхали в царський дворець. Вийшов цар та й питає, чи не зловили його сина. А вони йому відповідають, що не бачили, тільки бачили у полі на дорозі одного старця. Спитали, чи не бачив, а він сказав, що не бачив. Вони розказали цареві, що старець робив і як він їм відповів. А цар каже:
— То був він, треба було його ловити.
Знову вони його шукали і ніде не знайшли. Тоді цар надумав зробити вдома великий обід для бідного народу з усієї держави. Може, син його прийде. Сіли люди їсти і всім до рук прив’язали довгі ложки, щоб вони до рота не донесли. Сидять люди і нічого не їдять бо не можуть. Але заходить один жебрак та й питає їх:
— Чого ви нічого не їсте?
А вони кажуть:
— Бач, ложки прив’язані.
А він каже:
— Через стіл один одного годуйте.
А сам пішов. Вони так і зробили. Цар заходить, бачить, що все повиїдали. Питає:
— Як це ви умудрились?
А вони кажуть, що один зайшов мудрець і навчив. Цар говорить:
— Було ловити, то мій син.
Нарешті цар зробив золотий плуг і вивезли плуга на базар продавати, бо мудрий Салимон мусить там бути. Чекають, що хто буде давати за того золотого плуга. Один купець дає мільйон грошей, другий коні дорогі свої. Прийшов один багатій дає півбагатства свого.
Нарешті приходить старець. Обдивився кругом, обійшов та й каже, що цей золотий плуг не вартий скибки хліба. Бо скибку хліба з’їси і з голоду не помреш, а золотого плуга не вкусиш. Та й пішов з базару. Слуги додому приїхали, привезли золотого плуга. А цар питає, що хто давав. Вони розказують, що давав той те, той те, а один старець підійшов та й сказав, що цей плуг не вартий скибки хліба, бо хліб з’їси та й будеш жити, а золотого хліба не вкусиш. А цар каже:
— Та то був мій син, чого не зловили?
Так він ходив по світу 300 років. І пішов собі в гори. Іде горами і чує, щось цокає. Підходить ближче, а там цокає маленька баба. Каже він до неї:
— Що це ти тут цокаєш у цій скалі, що така ще маленька яма видовбана?
А вона йому відповідає:
— Я мудрого Салимона смерть. Я йому довблю гроб і оце за 300 років стільки видовбала.
Він тоді каже її:
— Дай-но сюди твоє знаряддя, я тобі допоможу.
Вихватив із рук та як почав рубати свій гроб. Здоровий ліг, поміряв — якраз на нього. Як почало гудіти, загуло за ним і так скінчилось його життя.