В давні-прадавні часи жив собі чоловік-брехун. Обманювати всіх було його основною справою. Якось, ідучи селом, він побачив гурт хлопчаків, які грали в довгої лози. Хлопці так захопилися грою, що навіть не помітили, як брехун наблизився до них. Тому і не привіталися. «Ну й невиховані! — подумав брехун. — Ось постривайте, я вам зараз утну!»
— Гей, хлопці! Погратися ви можете і пізніше. Гра від вас не втече, а от млинці з медом ви можете не скуштувати.
— Млинців?
— Так. У сусідньому селі побудували мельницю. Напекли млинців і всім роздають. Біжіть хутчіш і вам дістанеться. Я щойно звідтіля. Ох і наївся! Аж млосно мені, — мовив брехун і непомітно облизав губи, от вони й заблищали, наче від меду.
Перезирнулися хлопці. «Ця людина правду каже, он як губи вилискують», — подумали і, здіймаючи куряву, майнули у сусіднє село.
Посміхнувся брехун, що так спритно обвів навколо пальця невихованих хлопців, і тільки-но хотів був рушити своєю дорогою, як подумав: «А чому вони так швидко побігли, га? Може, і справді млинці роздають? Треба і мені встигнути, поки всім не пороздавали».
Зняв свої капці, узяв їх під руку і помчав слідом за хлопцями.