Меланка та відьми

Жила собі в одному далекому селі Меланка. Була вона роботящою, до всякого діла умілою. Багато до неї народу переходило зі своїми хворями, і всіх Меланка вилікувала. Лікувала травами та корінням, всіляким добрим зіллям.

В купальську ніч пішла Меланка з дівчатами в поле копати трави та коріння на лікувальне зілля. Ходила-ходила по полю і не помітила, як кущик за кущик, горбик за горбик забрела далеко від дівчат і заблукала.

Бродила-ходила Меланка, дівчат гукала-кликала і зайшла у невідомий двір. У дворі в бур’яні вовки виють, на дубах сичі ухкають, а на високій горі вогонь горить. Пішла Меланка на гору і бачить, що біля вогню відьми сидять, на неї косо дивляться. Не подобалось їм, що дівчина людей лікує, адже самі відьми напускали всілякі хворі.

Надумали відьми вислідкувати, які такі трави Меланка рве на лікувальне зілля, та повиривати, потоптати їх. Відпустили Меланку, дорогу їй показали, а по слідах її послали найлютішу, злу відьму. Ось відьма за нею й пішла, за деревами та кущами ховаючись.

Стала Меланка рвати-копати трави та коріння, як раптом почула пісню. Побігла на голос і зустріла своїх дівчат. А тут ось і відьма з’явилась, вихопила у Меланки лікувальні трави і наступає, вбити хоче. А дівчата стали навкруг Меланки і не пускають відьму, відбиваються, кричать:

Котись, відьмо,
За ліси, за болота,
За гнилі колоди,
Де люди не бувають,
Собаки не гавкають,
Півні не співають,
Тобі там і місце!

Билась-билась відьма, не вдіє нічого. Та від злості й лопнула. Не стало відьми. Повернулась Меланка з дівчатами у село, тут Купаленька-нічка маленька і пройшла.