Жила собі лисичка-сестричка. Якось, пішла вона у ліс по гриби, співає, пританцьовує, збирає різнокольорові листочки у розкішні букети. Про гриби і забула. Коли дивиться по сторонах: невже заблукала? Бігає, по лісі, кричить і не знає що робити.
Тоді сіла вона на пеньок і плаче. Сиділа-сиділа, аж, раптом, чує, щось у кущах копирсається. Спочатку злякалася, коли бачить: заєць пострибав десь за дерева. А вона й думає: «Щось я зголодніла. Треба перекусити». Підкралася до зайця й схопила його. А він злякався, плаче і каже:
— Не їж мене, лисичко, благаю, у мене діточки вдома самі, що хочеш проси, тільки не їж!
Лисиця задумалась й питає:
— Що ж мені робити, коли я заблукала і вже зголодніла?
— Я виведу тебе з лісу, обіцяю, тільки відпусти! — відповів заєць.
— Ну добре, але, якщо обманеш, я тебе точно з’їм!
— Ні, не обману, пішли!
І побігли вони по доріжкам, вздовж річки, через великі й гарні поляни. Аж ось, нарешті, показався будиночок лисички. Швиденько прибігли, та ще й грибів назбирали.
— Дякую тобі, зайче, що й казати!
— Завжди радий допомогти! Ти мене пожаліла, не з’їла, і я тобі допоміг. Давай дружити?
— Давай! — відповіла лисиця.
З тих пір стали вони друзями нерозлийвода. Разом ходили в ліс, грали, співали. Тож завжди треба допомагати один одному і все добро, що ви зробили, вам обов’язково повернеться!