Лебідь, щука і рак

Плаває лебідь по воді над берегом. Красиво скрізь, травичка. Пливла біля його щука. Крутилась-крутилась і спитала, де він бува, як замерзне річка. Удивився лебідь. Каже:

— А тобі нащо?

Щука йому й отвічає, шо хоче кудись на зиму втекти, бо під льодом їй дихать нічим. Лебідь їй розказав, що літає в теплі краї, і сказав, як там красиво, тепло, гарно.

Стала щука з ним просицця. Согласився лебідь, сказав, що разом веселіше буде. Аж тут вилазить рак. Він почув, про що балакали щука з лебедем. Став і він просицця з ними. Лебідь знов согласився, сказав, що скаже, як прийде осінь, коли летіть треба. Він думав, якщо вони плавають добре, то так само й літать вміють.

Ось кінчилося літо, стало холодно і прийшла осінь. Каже лебідь щуці і ракові, що треба збирацця, завтра будуть рушать. Рак думав-думав і каже щуці:

— А що ми будемо їсти на суші? Давай наберемо харчів, щоб хватило на дорогу.

Удивилася щука, бо куди ж їх брать? Рак сказав нагрузити повозку, запрягтись у неї і рушать. Рішили пригласить лебедя в компанію, щоб легше було.

Достали вдвох повозку, насукали вірьовок з трави і ждуть лебедя. Прилетів він і питає, чи готові вони вже летіть? Раді щука з раком отвічають, що готові, треба тільки, щоб він їм поміг воза тягти. Каже лебідь, щоб чіпляли йому вірьовку до ноги.

Прив’язали йому вірьовку, а рак взяв свій край у клешні, щука вчепилась зубами. Рішили рушать: рак потягнув назад, щука стрибнула у воду, а лебідь рвонув вверх. Пообривали всі вірьовки, чуть не перекинули повозку, осталась вона на місці.

Ото і розберись, хто винуватий. Зате жаб насмішили, що вони чуть не полопались. Ото вам наука, що не треба брацця не за своє діло! Гарна казка? Отож, не знаючи броду, не лізьте у воду.