Не в деякому царстві, не в деякому государстві, а в нашій Перещепині, жив комарик. Та такий гарнющий, такий красивущий, що не міг собі ціни скласти.
Полетить було на вербу на комашині посиденьки, ходить по листочках, літає між гілочками. Красується-милується собою. А молоденькі комарихи так і зиркають на нього, який жених гарний.
Та комареві немає до них діла. Він побачив кралечку муху, яка з города приїхала погостювати до матері. Як глянув комар на неї, зрозумів, що влюбився. У неї ж очі підмальовані, на щоці ямочки. А яка хода! Не йде, а пише!
Комар до неї з різних боків підлітає. Пряником її пригощає, коралі та намисто дарує. А вже танцює перед нею цілі посиденьки то на гілочці, то на листочку, то навприсядки, то боком-скоком. А муха з багатими жуками співає та витанцьовує.
До зими йде время. Нічого мусі робить, треба йти за комаря, бо жити немає де. Почали всі комашки до весілля готовитись. Несуть, везуть все до двору комара. І медовуху, і соки, і пряники, канфети, і пироги з бубликами. Столи ломляться. А музики які! Грають, виграють, пісні співають, комара з мухою вихваляють. Цілують їх, обнімають та добре жити усім желають.
А комар радіє, на муху дивиться — не надивиться. Не може дождаться, коли ж вони з мухою остануться самі. Засвітило надворі. Гості заморилися і розійшлися.
Комар до твоєї жінки вранці звертається і просить:
— Дорогесенька, моя кралечка, звари та подай мені узварчику.
А молода жона очі вверх підняла і каже:
— Не вмію я узвар варити! Вари сам! І знай: не вмію я ні шить, ні мить, ані випрать, а тільки їсти та гулять.
Йшло время. Комарик худав і здоров’я потеряв. Ніхто його не узнавав. Молоді комарики його жаліли, та ніхто йому не міг допомогти.
З горя комарик полетів на вербу. Сидить, горює. Та де не взялася буря. Комарика раз і здула. Комарик лежить, стогне, умирає. До всіх комашок своє слово каже:
— Ви своїх кралечок полюбляйте, а не з города жінок вибирайте!
Молоді комарихи його слову раденькі. Комара під крильця взяли і всіх разом його відволодали. А муху із Перещепине прогнали і більше її до границі села не пускали.