Жили собі батько й мати і було в них три сини. Два розумні, а третій — дурник. От послали його одного разу на базар по масло. Купив він масла, а додому йшов через лід, по якому було багато тріщин.
Він боявся, щоб не провалитися, та й позамазував їх маслом. Прийшов додому, а його й питають, де масло.
— Та я позамазував ним тріщини в льоду, щоб не провалитися.
— Ну й дурний же ти в нас. То від морозу лід потріскався.
Наступного разу послали його по горшки. Накупив він, іде додому та так йому стало шкода кілочків, які стоять без шапочок та мерзнуть на морозі, що понадівав він на них усі горщики.
— Де ж твої горщики? — питають його вдома.
— Та холодно ж кілочкам без шапочок, то я й понадівав їм горшки на голови.
— Не роби більше такого.
— Добре, на другий раз буду розумнішим.
Купив він пшона, іде додому, а ворони каркають: кра-кра-кра.
— Не крав я пшона, а купив.
— А ворони своєї: кра-кра-кра.
— Нате та їжте, і не кажіть, що я крав.
Та й висипав те пшоно.
Поїхали всі в поле, а Іван залишився сам. А мати запарила брагу, вона бульчить: буль-буль-буль. Іван слухав-слухав, а тоді й каже:
— Хіба я дурний? Чому ти кажеш на мене дурний?
Узяв макогона та як ударить по діжці! Діжка розламалась, брага розлилась по хаті.
Коли родина приїхала з поля, то почали гукати:
— Іване, відчини!
— Та підождіть, я доїду.
— Куди ж ти їдеш?
— Та до дверей.
Як відкриє Іван двері, а та брага як рине з хати на вулицю, а родина тільки руками розводить: і що нам з таким Іваном робити?