Хліб і золото

Пекли в пекарні хліб. Одна хлібина схватилася і покотилася дорогою, й закотилася до воріт одного панича. Стала в двері стукать і казати:

— Пустіть мене до себе! Усі будете ситі!

— У нас і калачів хватає! — каже панич.

Хлібина і покотилася далі. Докотився до краю села, до хати бідняка. Надворі гралися діти. Побачили хлібину, схватили на руки і з радістю понесли в хату. Зразу ж почали різати ножиком і їсти. З’їли майже всю, остався тільки окрайчик. А з окрайця виросла нова хлібина. Так у хаті бідного був хліб, і голоду більше не було.

Одного разу з високої гори одірвалось золото. Покотилось воно й остановилось перед хатою бідняка-злидаря. Стукає у двері та й проситься, щоб прийняли.

Вийшов бідняк, подивився і каже:

— У нас тепер є що їсти, нам не нада тебе.

Покотилось золото дальше, остановилось перед двором пана. Пан з радістю схопив його.

Відтоді діти стали плохо вчитися в школі, панська земля перестала родити, скотина поповняться, а робочі, що не робили — все було плохо.

Не стало в панича хліба. Як не жалів, а взяв кусок золота і одніс до бідняка, щоб обміняти на хліб. Бідняк не взяв золота, та одрізав половину коржа паничеві: половину оставив собі. З окрайчика у бідняка виросла нова хлібина, з окрайчика у панича хлібина не виросла.