В одному селі жив старенький дідусь. У нього була колясочка, якою він їздив по селу і катав маленьких діточок. Дітки за це його за це називали його дідусем Колясочкою.
Їде дід Колясочка вулицею, а навстріч йому біжить дівчинка.
— Куди їдеш, дідусю, — питається.
— Приключеній шукаю, — каже дідусь.
— Візьми і мене з собою, — просить дівчинка.
— А віршика мені розкажеш?
— Не хочу, — надула губи дівчинка.
— Ну тоді йди далі. Но, коляска, поїхали.
— Стійте, стійте, розкажу! — закричала дівчинка і почала розказувати віршика.
Дід Колясочка дозволив сісти їй до колясочки. А дівчатко просить:
— Дідусю, давайте візьмемо мою бабусю з нами, вона нам пісеньку заспіває.
— Ну, добре, хай сідає й бабця.
Їдуть вони вулицею, аж назустріч біжить собачка Рябко. Так весело махає хвостиком і стрибає. Ну як його не взяти з собою? Взяли і Рябка.
Їдуть дальше. А тут і кицька Варка проситься до колясочки. І вже їх п’ятеро в колясці. Важко колясці їхати, та вона терпить.
Раптом на дорогу вибігає хлопчик і прямо під колясочку. Дід Колясочка бистренько звернув колясочку з дороги. Вона перекинулася і всі повипадали. Коли всі встали, то побачили, що то маленький Єгорко, братик дівчинки вискочив до колясочки.
Він теж хотів покататься, а про нього забули. Бабуся взяла онучка на руки, заспокоїла. Всі вернулися до колясочки. А в бідної колясочки відпало колесо. Тепер вона не може катати діток. Дівчинка плаче, бабця плаче, Єгорко плаче, собачка тріпоче хвостиком, кицька нявкає, а дід-Колясочка заспокоює:
— Не плачте, скоро я справлю колесо і колясочка знову буде, як новенька. І повезе вона нас далеко-далеко за високі гори, за сині моря до веселки в гості.
Кінець, а хто слухав — молодець.