Жив собі чоловік і жінка. Була у них дочка. Гарно вони жили, але случилось горе: померла жінка. Вскорості у сусідки теж біда: помер чоловік. Зосталася в неї дочка. Дідова й бабина дочка дружили між собою. Часто ходили годна до одної в гості, разом гуляли.
Ось годного разу баба й каже дідовій дочці:
— Як твій батько возьме мене за жінку, то ти будеш у сметані плавати.
Ось він і одружився на ній. Зразу було й справді добре дідовій дочці. А тоді стала баба заставляти її всю роботу робити.
А одного разу приказала дідові, щоб він одвіз свою дочку у ліс. Він так і зробив.
Зосталася дідова дочка сама в лісі. Ходить бідна, плаче, блукає, вже і їсти захтіла. І найшла вона яблуньку, а на ній — яблука, гарні такі, здорові. Яблунька й каже:
— Оброби мене, то я тобі дам яблучок.
Дівчина обполола яблуньку і наїлась яблук скілько захтіла. Тоді пішла вона дальше. Іде-йде, аж бачить — криничка стоїть.
— Дівчинко, обкраси мене, обполи мене, то я тобі дам водички напитися, — попросила криничка.
Дівчина все зробила, напилась води і пішла дальше. Іде довго, аж бачить — стоїть піч. Піч мовила:
— Оброби мене, обмасти мене, напечу пиріжків, то дам і тобі.
Так і зробила, наїлася пиріжків і пішла далі. Іде, іде, а на дорозі сидить дід старий і каже до неї:
— Одведи мене, куди я тобі скажу, а я тобі за це дам мішок грошей.
Дівчина послухала діда, і він дав їй мішок грошей. Іде вона з тими грошима, аж бачить: хатинка стоїть, а в ній — царство, цар з царицею сидять. Дівчина до них поздоровкалась і показала їм гроші. Цар і цариця обдарували її, чим вона захтіла, карету золоту їй дали, добрі коні, повну скриню барахла всякого.
І дочка поїхала собі. По дорозі заїхала до печі, набрала пиріжків, потім до яблуні — набрала яблук, потім до кринички — набрала водички і приїхала додому.
Мачуха з дочкою, як побачили, стали кричати до діда, щоб відвіз і її дочку до лісу. Дід так і зробив.
Йде бабина дочка лісом, по дорозі їй стрічається та сама яблунька, піч, криничка, дід. Але вона нікого не послухала, нічого не зробила. На їх просьби вона відказувала:
— Ще б я не нароблялася, ще б я з дідами не водилася.
До царя й цариці теж не поздоровкалася. Вони дали їй конячку-клячу, возика маленького і повну скриню вужів. Їде вона додому, радіє, думає, що привезе таке багатство, як дідова дочка.
От вона вже й вдома, одчиняють скриню, а там повно вужів. Крику було на цілий куток! А дідова дочка вскорості оддалася і переїхала жити десь у інше місце.