Жили собі дід та баба у невеликій хатинці на околиці лісу.
От увечері дід пішов на полювання. Дивиться, ведмідь спить під деревом. Відрубав старий ведмедеві передню лапу.
Заскиглив бідолашний ведмідь і подався лісом. А дід приніс лапу додому та й каже бабі:
— Оце шерсть попрядеш та й вив’яжеш мені рукавиці, шкурку висушиш, а м’ясо звариш.
Блукав ведмідь лісом цілу ніч, а на ранок забрів у кузню та й каже ковалеві:
— Зроби мені лапу.
Зробив коваль із липи лапу, а з берези — дрюк.
На другу ніч знову пішов дід у ліс на полювання. А ведмідь іде до їхньої хати та й промовляє:
Скирли, скирли, на липовій нозі,
З березовим крюком.
Всі сплять по городах,
По деревнях,
Тільки баба не спить,
На моїй шкурі сидить,
Мою вовну пряде,
Моє м’ясо їсть.
Увійшов у хату, задушив бабу, з’їв її. Вийшов із хижки, а двері залишив відчиненими.
Прийшов дід з полювання, побачив, що двері навстіж, та й каже:
— Чи ти, бабо, не здуріла, що й дверей не позачиняла?
Увійшов у хату, а баби немає. Заплакав гірко дід, та нічого не вдієш.
На третю ніч лягає дід спати, а сокиру кладе під голову. Ждав-ждав ведмедя, а той не прийшов.
Наступної ночі поклав дід сокиру під лавку, чекав, чекав лісового звіра та й заснув. Ось ведмідь іде до дідової хати й промовляє:
Скирли, скирли, на липовій нозі,
З березовим крюком.
Всі сплять по городах, по деревнях,
І дід спить.
Увійшов у хату. Прокинувся дід. Поки шукав під лавкою сокиру, ведмідь діда задавив. А сам виліз на дах, завалив хату та й пішов собі в ліс.