Цікавий жарт

Жили в одному селі бідний та багатий чоловіки. Одного разу бідний чоловік прийшов до багатого і попросив, щоб той позичив йому пшениці на посів. Багатий відразу ж відрізав, що не дасть, бо як позичати, то на вічне віддання.

— Та хіба я тобі не віддам? — спитав бідний.

— Ні, бо ти бідний і тобі не буде чим потім віддати.

Бідний помовчав, а тоді й каже:

— То що бідному й на світі не жити, є чи ні, це ще надвоє бабка ворожила. Хто знає, кому пощастить у всьому, кого більше будуть шанувати, чи мене бідного, чи тебе багатого.

Тоді багатий ще більше розлютився.

— Та я в яку хату не зайду То мене відразу за стіл садовлять. А бідний на те

відповів:

— Садовлять то таких як ти, а шанують, таких, як я.

Після цих слів багатий аж на місці не всидить від злості, та не розуміє, як такого голодранця можуть більше шанувати ніж його.

Після цього два чоловіки посперечалися. Це означало, що в разі програшу багатого чоловіка він має віддати пару волів бідному. А якщо ж бідний програє, то повинен з жінкою цілий рік в багатого задарма працювати.

— Куди ж ми підемо? — запитав бідний.

— Підемо до батюшки, — відповів багатий.

Прийшовши до батюшки, багатий зайшов вперед, вклонився низенько і попросив, щоб йому ячменю позичив. Батюшка відповів:

— Позичити, я тобі позичу, але ти мені повинен виорати поле.

Багатий знову вклонився і вийшов із хати. Після цього зайшов бідний, який також вклонився, і запросив батюшку до себе в гості. Батюшка дуже здивувався і вирішив пригостити бідного жареною рибою. Почувши про це, багатий, аж оскаженів на подвір’ї і подався геть. Так і закінчилася ця історія.

А мораль цієї казки така — не потрібно хизуватися своїми статками, а краще навчитися розмовляти з людьми та поважати їх.