Жили собі дід і баба, і було в них дві дочки — одна дідова, а друга — бабина.
Одного разу дід поїхав на базар і купив червоні чобітки. Приїхав додому і послав дочок у ліс по ягоди. І сказав:
— Хто більше назбирає ягід, тому будуть червоні чобітки.
Пішли доньки у ліс. Дідова дочка збирає ягідки та в кошик, а бабина — собі до рота.
Уже й вечір настав. Потрібно повертатись додому, а в бабиної дочки ягід нема — кошик порожній. Що робити? І вирішила вона вбити свою сестру і забрати її ягоди. Вийняла вона з кошика ножик і встромила в сестрине серце. Поховала її недалеко від дороги ще й на могилку вткнула гілочку верби.
Прийшла додому і сказала, що сестра заблудилась у лісі. Дід і баба пішли шукати дочку. Шукали, шукали та й повернулись ні з чим. Так червоні чобітки дістались бабиній дочці.
Через деякий час їхали тією дорогою чумаки. Втомлені, сумують за домівками, сіли перепочити. Каже один до другого:
— Дивись, яка гарна верба. Піди та виріж сопілку та заграй, щоб нам було веселіше.
Пішов той, вирізав сопілочку і заграв. А сопілка мовить людською мовою:
Грай, грай, сопілонько,
Розкажи правдоньку.
Мене сестриця згубила,
Ніж у серденько встромила,
За ті ягідки,
За червоні чобітки.
Кинув сопілку чумак додолу:
— Що ж це таке? Я не буду грати!
Взяв другий. А сопілка співає те саме. Приїхали чумаки в те село, де жили дід і баба. Зайшли до них у хату, напилися води та й розповіли про своє диво.
Узяв дід сопілку та й заграв. А сопілка мовить людською мовою:
Грай, грай, татусю,
Мого серденька не вразь,
Мене сестриця згубила,
Ніж у серденько встромила
За тії ягідки,
За червоні чобітки.
Тут зрозумів дід усю правду. Вигнав він бабу разом з дочкою геть зі свого дому.