Жив собі один розумний бідняк. Він міг завбачити, якою погода буде, якого приплоду від худоби сподіватися і ще багато чого міг угадувати.
В одного пана вкрали коштовності. Шукали їх, шукали, але не знайшли. Порадили панові розумного бідняка покликати. Привели бідняка. Пан просить його коштовності знайти. Бідняк і каже:
— Знайти неважко, а що мені за це буде?
— Дам тобі табун коней, — пообіцяв пан.
— Добре, — погодився бідняк, — нехай принесуть півня, якого тобі подарували.
Звелів пан принести півня. Бідняк, щоб ніхто не бачив, намазав півневі голову і шию сажею. Посадили півня одного посеред темної кімнати.
— Тепер заходьте по черзі, — сказав бідняк панським слугам. — І запам’ятайте: півень чарівний. Якщо злодій погладить його по голові, півень закричить. Ну заходьте скоріше і запам’ятайте: гладити півня треба лівою рукою.
По одному заходили до темної кімнати панські слуги, пан вуха наставив — слухає. Мовчить півень. Усі слуги пройшли, а півень так і не подав голосу.
— Ти що, нас дурити надумав? — грізно запитав пан.
— Постривай, гадаю, це ще не все, — відповів бідняк. — Ану підніміть усі ліву руку.
Підняли руки, у всіх долоні у сажі, тільки в одного пайового слуги долоня чиста.
— Він і вкрав, — сказав бідняк.
Упав слуга на коліна, прощення благає, плаче.
Звелів його пан різками відшмагати, а біднякові табун коней віддав. Хоч і шкода було, а віддав, побоявся сваритися з таким мудрецем.