Жила собі бідна скромна дівчина зі своєю матір’ю, нічого їм було їсти.
Якось пішла дівчина в ліс і зустріла по дорозі бабусю, яка знала про її бідолашне життя. Подарувала їй та бабуся глиняний горщик.
— Досить тільки йому сказати: «Горщик, вари!» — і звариться смачна солодка пшоняна кашка, — каже бабуся, — а як скажеш: «Горщик, зупинись!» — то каша перестане варитися.
Принесла дівчинка горщик додому, віддала матері. Як же мати зраділа! З
того дня вони не бідували, не голодували, їли кашу, коли забажається.
Якось дівчинки не було вдома, а мати захотіла їсти, та й до горщика:
— Горщик, вари!
І почала варитися каша. Мати наїлася досхочу. Наївшись, вона забула, що треба сказати, аби горщик перестав варити. А горщик все варить та варить. Ось уже повна хата каші, вона полізла вже через вікна, до сусідньої хати добирається. Вся вулиця вкрита килимом каші. А горщик не зупиняється, хоче весь світ нагодувати.
Нарешті, коли тільки остання хати в селі лишилася неушкодженою, прийшла дівчинка. І як тільки вона сказала: «Горщик, зупинись!» — він |перестав варити.
Важко було людям певний час виїжджати з села, бо кашею вкрило весь шлях. Але вихід знаходили, вигонили на вулицю худобу, яка з задоволенням ласувала смачною кашею.