Жили чоловік та жінка. І був у них син Івась. Такий був хороший хлопчина, привітний , цікавий, добрий, роботящий. Всі сусіди його любили, батьки тішилися своєю дитиною.
Якось занедужав хлопчик, не їсть, не п’є, сумує. І не болить у нього нічого, а сил жити немає зовсім. Щодня провідували його сусіди, приносили гостинці, давали мамі добрі поради, як вилікувати сина, та нічого не помагало. Плакали бідолашні батьки , а вдіяти нічого не могли.
Якось по селу йшла старенька бабуся. Мабуть, вона йшла здалеку, бо одежа її була вся в пилюці, в руках подорожня тримала палку, на палці висів дорожній вузлик. Старенька присіла біля хати хворого хлопчика і попросила напитися. Мама Івася запросила бабусю в хату, напоїла її, нагодувала, дала умитися з дороги і запропонувала відпочити в їх домі з дороги.
Бабуся, мабуть, не чекала такої гостини, тому дуже розчулилась і аж заплакала. Потроху жінки, як годиться, розговорилися і мати пожалувалася на свою біду. Бабуся уважно вислухала, потім розв’язала свій вузлик і витягла звичайну на вид паличку і дала Івасеві.
Взяв хлопчик паличку і почав водити нею по паперу. І очам своїм не повірив. Там виростали прекрасні міста, шуміли ліси, колосилися буйні поля, всміхалися і простягали до нього руки невідомі люди. Так хороше стало Івасеві, що розправив він плечі і тіло його налилося свіжою силою, а очима побачив далеко-далеко. То паличка надала йому сили, розкрила очі і подарувала величезний скарб — бачити прекрасне.
Одразу став здоровий Івась. Взяв паличку в руку і пішов до людей, щоб подарувати їм скарби величезні, розкрити людям красу землі рідної.
З тих пір ходить Івась зі своєю паличкою-чарівницею, усіх звеселяє, всім допомагає, добру, розуму навчає.