Задумав бог створити світ, та й говорить до найстаршого ангела Сатани:
— А що, ходімо творити світ.
— Ходімо, Боже! — каже Сатана!
От вони прилетіли над море, а море таке темне, як безодня. От бог і каже до Сатани:
— Бачиш оту бездну?
— А бачу, Боже!
— Іди у ту бездну, на саме дно, та дістань мені жменю піску. Та гляди, як будеш брати, то скажи про себе: беру тебе, земле, на ім’я Господнє.
— Добре, Боже, — сказав Сатана і впірнув в безодню.
Заздрісно йому стало, приточив він ще й своє ім’я. Набрав піску, треба виносити, а вода пісок так і змиває. Той затисне в жменю, але пісок змиваєтеся. Каже бог Сатані:
— Не жартуй, Сатано, іди знов і не приточуй свого імені!
Пішов Сатана, послухав бога, сказав:
— Беру тебе, земле, на ім’я Господнє.
Набрав піску, а вода його не змиває. Взяв Господь той пісок, ходить по морю і розсіває. А Сатана давай облизувати руки, щоб хоч трохи сховати для себе, а потім з нього й собі землю збудувати.
Поблагословив Господь землю на всі чотири сторони, і земля почала рости. А те, що в Сатани в роті і собі росте, аж губу розпирає.
Бог і каже:
— Виплюнь, Сатано!
Той почав плювати і харкати. І де він плював, там виростали гори, а де харкав, там виростали скелі.
Тому в нас і земля нерівна.