В той час, коли появилися люди на землі, а за ними звірі і птиці, Бог вирішив дати всьому лад і провів велику нараду, на який наділив все живе на землі літами, тобто віком.
Всі стояли в черзі до Бога, а звідти кожен виходив і знав, скільки йому судилося жити. Радісною вийшла ворона, якій Бог наділив триста років віку. Волові Бог вділив тридцять важких років. Не обділив Бог собаку та мавпу. Лише чоловік вийшов від Бога сумним, бо вділив Бог йому лиш тридцять років життя.
Чоловік попросив Бога добавити йому віку, адже за тридцять років він і дітей не встигне виростити. Бог сказав, що не може нічого вдіяти, бо вже все розміряно. Можна купити роки в того, в кого вони зайві.
Зрадів чоловік. Невідступно купив він собі років у вола, собаки та мавпи і радісний пішов додому. Але передчасно радів чоловік, бо насправді він живе лише своїх тридцять років, поки молодий та здоровий. Потім починаються волячі роки. Адже ростуть діти, їх потрібно одягати, вчити, годувати і працювати якомога більше, щоб утримувати сім’ю.
Після цього людина старіє, працювати не може, а більше наглядає за двором та домом. Це собачі літа. Часом пожилі люди втрачають пам’ять, розум, тобто веселять людей.
Оце вже людина живе мавпячі літа. Чи справедливо це? Ні! Але життя є саме таким.