Жив собі парубок, якого всі називали «Тридцять три нещастя». То вже він змалку таким вдався, що ніколи йому не щастило. Усі на ставку каталися — в ополонку він провалився, усі під яблунею яблука збирають — найбільше яблуко йому на голову звалиться, у всіх риба ловиться — у нього хоч би одна клюнула. Ріс і нещастя його щодня супроводжувало. Град вибивав посіви, повінь заливали хату, шуляк крав курчат. А коли блискавка спалила його хату, пішов він у світ ловити птаха щастя.
Ото заходить в одне село, а вже темно стало. Проситься у першу хату переночувати. Вийшов старий чоловік та й каже:
— Ми не проти, щоб ти у нас переночував. Але я тобі зразу хочу сказати, щоб потім не шкодував. Є у нас із жінкою одним-одна дочка, всі її звуть — «Тридцять три нещастя». То тут за ніч може якесь лихо статися.
— Мені вже нема чого боятися, — відказав парубок.
Зайшов він до хати. Його привітали жінка з дочкою, накрили вечерю. Поїли вони.
— Як це так, — каже жінка, — що за час вечері нічого поганого у нас не сталося? Навіть миска не розбилася.
А тоді продовжує:
— Як побачила я, що з мою дитиною все щось стається, то пішла до ворожки. А та мені сказала, що мою дитину покинуть нещастя тільки тоді, коли вона зустріне чоловіка такого ж невезучого. Чи ти, чоловіче добрий, часом не такий?
Признався той, що його тоже називають «Тридцять три нещастя». От і по дорозі до них його встигли собаки покусати, на нього звалилася висока тополя і провалився він у холодну воду на мосту, що сто років до нього простояв.
Зраділи чоловік і жінка. Парубок і дівчина вподобали одне одного. Одружилися вони і більше ніколи нещастя до них не навідувалися.
Мотузок обривається, а казочка кінчається.