Старий рибалка, увесь тіпаючись від холоду, йшов із гаю й ніс на спині оберемок дров. Важко ступаючи, йшов він по вкритій снігом землі, повз хату козака, що доглядав ліс, і хотів перейти через міст до своєї оселі.
— Де це ти узяв дров? — гукнув козак, мов з-під землі вирісши перед дідом. — Це дрова не твої! Ти їх украв!
— Я їх не крав, добрий чоловіче,— злякавшись, прошепотів рибалка.
— Що ти мене одурюєш! Учора я тільки зрубав дерево.
— Ні, чоловіче, це я зібрав по гілочці правдиво та чесно, — відказав рибалка.
— Брешеш, старий собако! Давай їх сюди!
— Подивись, це ж самі тільки маленькі сухі гілочки, що я повідкопував біля дерев під снігом.
— Твоя брехня тобі й трішки не поможе, — сказав козак рибалці, хоч і бачив, що той каже правду.
Козак схопив оберемок дров і поніс із собою до хати. Рибалка сумно подивився на козака, і сльози закапали у нього з очей.
Минуло кілька днів. На дворі потеплішало, зробилася весна, по річці несло кригу. З міста прийшов син козаків і хотів був перейти через міст. Він не важився йти, але батько гукнув до нього:
— Йди швидше, міст не переломиться!
І він побіг. Тільки збіг він на міст, як ось крига штовхнула об нього, міст захитався й упав у воду. Вкупі з ним упав і хлопець. Батько кинувся був за човном, але на тім березі, де він був, човна не було. Він бігав по березі, ламав руки і кричав. У цей саме час старий рибалка витягав свого човна із води і тільки побачив, що сталося з хлопцем, зіпхнув човен у воду, сів у нього й поплив рятувати козакового сина. Щасливо витяг рибалка з води хлопця, посадив у човен і привіз до берега.
— Ось я віддаю тобі сина назад, — промовив він люб’язно до козака, — він здоровий, тільки трохи перелякався.
Козак не вірив своїм очам і довго стояв засоромлений.
— Прости мене, любий діду! — обізвався він нарешті, сльози бриніли у нього на очах. — Прости мене за моє до тебе немилосердіє!
Із цими словами обняв діда і поцілував.
— Хай тебе Бог простить, а я на тебе й не сердився! — відказав ласкаво рибалка і пішов додому.