Скрута

Жили собі на світі два брати. Старший, Степан, був багатий, а молодший, Гаврило — бідний. У багатого — бенкети та гулянки, а у бідного — повна хата дітей і ні крихти хліба.

Вирішив Гаврило піти до Степана попросити мішок борошна. Взяв з собою дружину та й вирушив у дорогу. Шлях проходив через ліс. Коли ж йдуть, дивляться на пеньочку стоїть бабуся, зростом з лікоть, вся в лахмітті. Він і вигукнув до неї:

— Хто ти така і чого мерзнеш на вітрі?

А вона відповідає:

— Я твоя Скрута, тебе чекаю.

— Тоді сідай у мішок, понесу тебе.

Залізла стара у мішок, бідняк зав’язав його міцніше, закинув на плече і пішли вони далі.

В той день у Степана був бенкет. З’їхались гості з усіх усюд: і купці, і попи, і багаті пани. Сидять вони, вино попивають і всякою всячиною заїдають.

Привітався молодший брат з дружиною та й просять:

— Дай, Степане, мішок хліба, немає чим діточок нагодувати. Осінь прийде — розрахуємось.

Виніс багач черству буханку, дав та й каже:

— Береш черству — віддаси дві свіжих, та ще й відпрацюєш у мене на ниві у жнива.

До столу брата з дружиною не покликав, нічим не пригостив. Образився молодший брат але нічого не вдієш. Так з тим і пішли назад додому. Довечеряли черствим хлібом, поклали дітей спати, аж Гаврило згадав про свій мішок. Сів, подумав та й вирішив:

— 3анесу я свою Скруту до лісу, залишу там, може краще жити стане.

Як вирішив так і зробив. Прийшов до лісу, поклав мішок на пеньок, тільки завернув іти додому — аж блись! Щось у кущах. Нагнувся, подивився — кусок золота лежить. Взяв його і додому повернувся. Потім пішов до міста, продав там золото та й купив коня, корову, хліба зо три вози, одежину справив собі, жінці, дітям, та ще й грошей доволі залишилось.

Став він працювати, жити-поживати та лихі часи забувати. Прийшла удача до Гаврила, а Степан — багач дивиться та й заздрить:

— Був злидень, по чужих людях працював, а тепер господарство своє має. Чи не в мене що поцупив?

Не втерпів, прийшов до молодшого брата і питає:

— Як так сталося, що був ти найбіднішим у селі, а зараз справний господар?

Розповів йому Гаврило все про свою знахідку у лісі. Побіг Степан до лісу — від заздрощів не терпиться йому. Знайшов торбу з Скрутою, випустив її на волю і каже:

— Іди, Скруто, до мого молодшого брата, будеш у нього добре жити.

А Скрута викрутилась та й вискочила Степану на шию.

— Ні, твій брат мене в торбу сховав, а ти добрий, випустив на волю! Я від тебе тепер нікуди не піду!

Та й залишилась Скрута у старшого брата. Біднів він з кожним днем все більше, поки зовсім ні з чим не залишився.

А мораль цієї казки така: чи в бідності, чи в багатстві завжди потрібно залишатись людиною!