Приїхав пан з далекої подорожі до свого села. На станції його зустрічає слуга.
— Ну що ж, Мартине, чи все ж удома в нас гаразд?
— Ну все, Богу дякувати, добре, тільки ножик той ваш маленький поламався...
— Та стільки б лиха було. А чого ж він поламався?
— Поламали, як з ваших коней шкуру здирали.
— Як?! То вони поздихали?
— Так, пане, поздихали.
— Чого?
— А як заслабли пані, то до тих дохторів возили вдень і ввечері. Вони мусили поздихати.
— А чого ж пані наші заслабли?
— А це, коли наш двір згорів, то наші пані насилу вискочили з пожежі, злякались дуже заслабли, та й вмерли, царство їм небесне.