Ішов по дорозі пан. Стрів його старець, старий-престарий дід. Червоні віки у старця, очі слізьми покриті, сині губи, манаття в дірках, рани скрізь... Дуже-дуже лиха година була в цього старого діда!
Простяг дід до пана червону пухку руку — він стогнав, прохав милостині. Пан став шукать по кишенях грошей, і як на те не було в його на цей час ні шага.
Старець усе ждав, простягнута рука трусилась.
Засмутився пан і своєю рукою взяв старцеву руку.
— Вибачай, брате, нічого мені не случилось, — каже пан.
Споглянув старець на пана, його посинілі губи усміхнулись, і він стиснув своєю рукою холодну панову руку.
— Що ж, брате, — тихо мовив старець, — і за це спасибі: і слово — добра милостиня.
Легко зробилось на душі у пана. Як старець приймає милостиню, так прийняв і пан ці слова від старця.