Дід Вітер

Жили собі в одному селі бідні мати і син. От прийшов час, коли у них зовсім не було що їсти, і мати послала сина принести з комори мисочку муки. Пішов син, змів із засіка останню мукичку, набрав повну миску і поніс до хати. Та в цей час на подвір’ї зірвався сильний вітер і розвіяв всю муку із мисочки. Заплакала бідна жінка, а син розсердився і сказав:

— Не плачте мамо, зробив дід Вітер нам збиток, от нехай і віддячить за це!

Зібрався син у дорогу і пішов. Ішов він довго, довго. Дійшов до величезного лісу. А на галявині стоїть корчма. Стомився хлопець, зайшов у корчму води випити, а корчмар і розпитує його хто він і куди іде. Розповів хлопчина усе тому чоловікові.

А корчмар і каже:

— Будеш іти назад, заходь до мене в гості. Буду тебе чекати.

Пішов хлопчина далі і дійшов до великого срібного замку. А жив у тому замку дід Місяць.

Пожалівся йому хлопчик:

— Дід Вітер розвіяв мою муку по всьому подвір’ю і нехай тепер мені її поверне. Тому і йду до нього сваритися.

Вислухав дід Місяць хлопчика і дав йому в подарунок кілька срібних монет. Крокує хлопчик далі, коли це з’явився перед його очима золотий замок. Хлопчик думав, що це замок діда Вітра. Та на порозі його зустрів дядько Сонце. Він уважно вислухав хлопчика, подарував йому кілька золотих монет і показав дорогу до Вітра.

Ще довгенько йшов хлопчик поки дістався до будинку, що стояв на самій найвищій горі. Підійшов хлопчисько до того будинку і розбудив самого діда Вітра.

— Що ж ти, сякий-такий, Вітре, забрав у мене мою останню муку, ми й так їсти не маємо що.

Здивувався Вітер на таку мову. Почав просити у хлопчика вибачення:

— Пробач мені, дитино, не бачив я тебе з твоєю мукою. Ніколи б я тобі не нашкодив. Ну, а раз так сталося, на тобі в подарунок млинок. Як скажеш: «Мели млинок мені на достаток», то він усе тобі намеле, що тобі заманеться. А скажеш: «Досить, досить, хазяїн тебе просить» — і він перестане молоти.

Сердечно подякував хлопчик Вітрові і пішов додому. Довго-довго він ішов, аж поки дійшов до галявини з корчмою і вирішив там заночувати.

Ото за вечерею про все корчмар і випитав у хлопчини. А потім підсипав йому зілля снодійного і замінив у ночі чарівного млинка на звичайного. Вранці проснувся хлопчик і пішов додому.

Радо зустріла його мама. А хлопчина до вечора розповідав їй про свої пригоди і вирішив перевірити чарівного млинка. Та скільки хлопчик не говорив завітні слова, млинок стояв на місці. Розсердився хлопчик і вирішив, що дід Вітер його обдурив. Залишив він золоті і срібні гроші мамі, а сам знову подався до діда Вітра.

По дорозі хлопчик завітав і до корчмаря, і до Місяця, і до Сонця і всім їм розповідав про свою прикрість. А коли дійшов до діда Вітра, то зчинив у нього страшенний галас і репет. Та Вітер знав усю правду, бо скрізь літає і все бачить та чує. Але хлопчику правди не розповів, а вибачився і дав йому чарівний мішок з такими словами:

— Як потрібно буде тобі щось, то скажи такі слова: «Хто в мішку гожий, вийди на світ Божий». От тобі і все звідти вийде.

Але дід Вітер навмисне не сказав хлопчику слова, які будуть зупиняти цей мішок. Хлопчик подякував Вітру пішов додому. На краю лісу хлопчик зайшов до корчмаря. Той знову усе в хлопця випитав і підсипав йому снодійне зілля. А вночі підмінив мішок чарівний на звичайний. Хлопчина встав вранці і пішов додому. А корчмар вирішив перевірити, що за подарунок дав дід Вітер хлопчику.

Та тільки він сказав чарівні слова, як з мішка вистрибнуло два здоровані і почали гамселити корчмаря по чому бачили. І били його доти, поки він не почав проситися.

— Рятуйте мене, усе віддам хлопчині, лише не бийте мене! Прошу вибачення!

Оце і були чарівні слова, щоб здоровані назад пішли в мішок. Отоді корчмар зібрав справжній млинок, мішок і швиденько побіг доганяти хлопчину, щоб усе віддати йому.

Хлопчик задоволений прийшов додому і з тих пір вони з мамою більше не бідували, а лише завжди щиро дякували діду Вітру за подарунки.