Чудо-груша

Жив на світі один бідний чоловік. Тільки й багатства в нього було, що дітки. Була ще в них і корівка, але така вже вона стара була, одні кості та шкура, ні телят, ні молока вже від неї не було. Вже не раз люди казали йому, щоб зарізав її, та діти хоч кістку якусь обгризуть.

— Ні, — говорить він, — я цього не зроблю, стільки років годувала нас, а тепер її різати та їсти, нехай уже від своєї смерті гине.

А корівка вже й не встає. Підійшов він до неї та й говорить, як з людиною, оплакує її, що вже скоро не стане її, як погано їм буде без неї. Чухає, ласкає її. Коли чує, корова заговорила до нього людською мовою:

— Добрий мій хазяїне, спасибі тобі за все: за ласку, за те, що ти жалієш мене, не зарізав, а даєш мені від своєї смерті вмерти. Тепер же послухай мене і зроби так, як я кажу. Коли мене не стане, візьми мене закопай у себе біля хати під вікном, а там побачиш, що буде.

Так він і зробив, як корівка казала. Закопав під вікном, землю розрівняв. На третій день бачить, що на тому місці, де закопана корова, росте якесь дерево. З кожним днем все більшає і більшає. За весну виросла велика груша. Зацвіла, а на осінь і груші вродили. Так рясно. А які груші! Здорові та гарні, а добрі вже які! Таких груш ще ніхто не бачив.

Посмакували вони грушами, сусідів пригостили. Тоді хазяїн каже, що треба ще й пана грушами угостить. Бо він у них був добрий, не такий, як інші, що з людей знущаються. Поніс він до пана цілий кошик груш. У пана якраз були гості, інші пани. Побачили такі груші, а як покуштували, то й кажуть:

— Це чудо, а не груші. Таких груш у світі нема.

Питає пан:

— Де такі груші ростуть?

Розказав чоловік панові все про корову. Всі здивувались. Пан тоді каже:

— Дам я тобі корову, нехай твої діти молоко їдять.

Веде чоловік корову додому радий-радісінький. Зустрічає його один багач, питає, де корову взяв. Розказав чоловік і багатому, як йому пан корову подарував. Не вірить той. Захотів сам побачити грушу. А як побачив та покуштував груш, то від заздрості мало не лопне.

А тут пани приїхали груші куплять. Гарні гроші дають за груші. Є вже в бідного і молоко, і гроші. А багач сердиться, місця собі не знаходить, що в бідного така груша є.

«Як у мене нема, то і в тебе не буде»,— подумав він. Дочекались ночі, нагострив він сокиру добре і пішов грушу рубати. Думає: «Зрубаю, а тоді груші обірву». Як розмахнувся, зі всієї сили вдарив по груші, а груша була дуже тверда. Як відлетить сокира, та цокнула його по нозі. Перерубала йому вени й кістку зачепила. Від болю він знепритомнів, упав під грушею.

А хазяїн чув, як щось бухнуло, виглянув у вікно і побачив, що хтось лежить коло груші. Вийшов з хати подивитись. Побіг людей покликав, по лікаря послав. Зійшлися люди, побачили, що багач сам собі накоїв. Комусь зло робив, а воно обернулось проти нього. Поки лікаря дочекались, багач кров’ю зійшов, і вже ніхто його не міг врятувати. Ніхто і не жалів його, кажуть, що зробив, те й має.

А груша росла собі, кожний рік врожай добрий давала. Хазяїн і продавав груші, і роздавав. Уже він не був бідний, як колись, мав добро сам і з людьми ділився. А вони шанували його.