Вирішив Іван, наймит поглузувати зі свого пана, обдурити його. Виточив гарного макогона, оздобив його золотистою охрою, прив’язав червону стрічку. Потім накупив різного яства: ковбасу, печену курку, паляницю і пляшку горілки. Позакопував все це в різних місцях у себе в городі, позначивши собі їх умовними знаками: то грудка землі більша лежить то бур’ян якийсь там лежить зрубаний, то тріска.
Дивиться іде вулицею пан. А город Іванів виходить на вулицю одним боком, так що його весь видно. Побіг Іван в хату, швидко взяв макогона та вийшов на город. Кидається макогоном то в один бік, то в інший.
Побачив це пані каже:
— Іване, Іване! Що це ти робиш? Нащо кидаєшся макогоном не знати на кого?
— Отак, оце купив на базарі чарівного макогона, що вміє творити дива та й вирішив його випробувати.
— Які це такі дива може творити звичайний макогін?
— А ось дивіться, пане! — і кинув макогін туди, де закопав ковбасу.
Розкопали, аж там в торбинці кільце ковбаси. Пан аж рота роззявив від подиву:
— Ану ще кинь! Хай зробить ще якусь закусь.
Кинув Іван макогона туди, де заховав буханець хліба з калачами.
— Ну це тільки їжа, а справжньої горілки не зробить.
— Дивіться, пане!
І кинув макогона на місце закопаної пляшки з перцівкою. Пан аж підскочив:
— Іване, продай мені цього макогона. Я тобі за нього пару волів дам.
— Ет, що там воли! Коли б коней дали та ще бричку!
— Гаразд, Іване, буде по-твоєму!
Взяв пан макогона, а Іван сів у запряжену бричку та й поїхав собі. Приходить пан на свій город та й давай кидати макогін куди попало. Кидав-кидав, копав, копав, аж поки весь город не перекопав. Переконаний, що Іван його обдурив, пан вирішив повернути свої гроші.
Прийшов до Івана додому. А Іван і каже:
— Макогін я вам продав. Але мого городу до себе не понесете. Чари діють тільки на моєму городі.