Це відбувалося давно-давно. Жила в одному селі баба-бранка. Одного разу пішла баба прати білизну до річки. Раптом жінка побачила вагітну жабу, якій було важко перелізти через кладку.
— Що, тобі теж потрібна допомога баби-бранки? — запитала старенька.
Вона допомогла жабі подолати перешкоду, перелізти через кладку.
Минув деякий час... Бабусю запросили прийняти пологи в сусідки, яка, слава богу, благополучно народила здорового хлопчика. Радощам батьків не було меж!
Увечері до старенької в хату завітав якийсь незнайомий панич. Він сказав, що його дружина щойно народила дитину і їй потрібна допомога баби-бранки. Стареньку не здивував приїзд незнайомця, бо до неї часто люди зверталися по допомогу. Хутенько одягнувшись, повитуха вийшла з хати. На подвір’ї в розкішній бричці, запряженій прекрасними кіньми, в очікуванні старенької сидів панич. І вони вирушили в дорогу. Їхали незнайомими дрімучими лісами, широкими полями. А швидко так, що словами й не передати!
Нарешті бричка зупинилася. Старенька, злізши на землю, огледілася навколо й побачила великий будинок. Зайшовши з паничем до хати, жінка почала допомагати породіллі й дитині. Узявши до рук маля, старенька впізнала в ньому новонародженого сина сусідки. Що ж робити? Як урятувати немовля? Баба вирішила вдатися до хитрощів: вона під пахву дитині встромила шпильку. Хлопчик від болю почав дуже плакати. Як не заспокоювала дитину — ніщо не допомагало. Тоді молодиця звернулася до панича:
— Якусь неспокійну дитину ти нам привіз: плаче й плаче. Відвези, будь ласка, її туди, де взяв. Краще привезеш іншу, спокійну.
Чоловік з дитиною зник. Тоді молода жінка звернулася до бабусі:
— Ви були праві, коли казали, що мені потрібна допомога баби-бранки. Дякую вам.
— А коли я тобі таке казала? — здивувалася старенька.
— Ви мене не впізнаєте? Я ж та жаба, якій ви допомогли перелізти через кладку.
Тільки тепер бабуся зрозуміла, чому розумні очі молодиці здавалися їй дуже знайомими.
— Тепер моя черга віддячити вам, — сказала молодиця, — пан поведе вас до льоху, у дверях пропускатиме першою. Ви відмовтеся і пропустіть першим його. У льоху чоловік пропонуватиме вам різні багатства, але ви візьміть лише спалене вугілля. Коли будете виходити назовні, вийдіть першою. І ще не забудьте одну річ: як їхатимете додому, уважно дивіться, щоб не пропустити величезне крислате дерево. Ухопіться за нього рукою. Якщо цього не зробите, то пан вас розтрясе, бо він диявол.
Несподівано в хаті з’явився панич з іншим немовлям на руках. Ця дитина була спокійною. Панич звернувся до бабусі:
— Прийшов час віддячити вам. Ходімо зі мною до льоху. Заходьте першою.
— Як же я можу зайти першою, адже господар тут — ви. Я тут нічого не знаю.
— Але ж і навчила вона тебе вража дочка, — незадоволено буркнув панич, але змушений був зайти першим.
У льоху знаходилося стільки багатства, що аж очі розбігалися!
— Вибирай усе, що забажаєш, — запропонував пан.
— Я хотіла б тільки того вугілля, яке знаходиться он у куточку, — несміливо відповіла старенька.
— Для чого тобі вугілля?! Візьми краще золото!
— Ні, мені нічого не треба, крім вугілля.
— Ну й навчила тебе вража дочка! — незадоволено вигукнув панич, але змушений був віддати бабі вугілля.
Пан намагався першим вийти з льоху, але старенька сказала:
— Ні, першою вийду я, бо ж гості треба поступитися місцем.
Нічого іншого не залишалося господарю, як виконати прохання баби. При цьому він сказав:
— Ну й навчила тебе, вража дочка!
Попрощалася старенька з молодицею, і пан, посадивши бабусю в бричку, повіз її додому.
Дивиться бабуся навколо, але скрізь бачить тільки дрімучі хащі. Раптом вона помітила високе дерево, що росло самотою. Бабуся простягла до нього руку, і в ту ж мить усе зникло: і бричка, і панич.
Високе дерево перетворилося на рідну хату бабусі, бричка — на колоду, а вугілля — на золото! Бабуся полегшено зітхнула — вона опинилася дома...
Раптом старенька побачила стурбованого сусіда, який біг до неї:
— Бабусю, допоможіть! У нас дуже захворіла дитина!
Старенька відразу ж кинулася на допомогу. Хлопчик невтішно плакав, а батьки нічим не могли йому зарадити. Повитуха підійшла до немовляти і витягла з-під пахви в нього шпильку. Дитина вмить перестала плакати. Батьки були дуже вдячні бабусі за те, ще вона врятувала хлопчика.
Відтоді старенька більше не зустрічала чарівної жаби, але дуже часто згадувала її.