Жила собі бабця Литвинка. Була вона доброю повитухою, зі всіх навколишніх сіл до неї зверталися за допомогою.
Одного разу вночі почула бабця стукіт копит, іржання коней. Дивиться у вікно — а там розкішна карета, трійкою коней породистих запряжена. Вийшов із карети молодий і дуже гарний пан, постукав у вікно. Одягнулась бабця, стала у дверях:
— Чого хотіли, паночку?
— Просив би вас моїй жінці помогти.
— То ви б могли доктора взяти.
— А я вас, бабцю, прошу, їдьте зо мною.
Бабця Литвинка ніколи нікому не відмовляла. Сіла вперше в житті у карету і поїхали, а куди, того вона чогось ніяк не могла зрозуміти. От стоїть дуже гарний палац. Зайшла у палац, а там у багатій світлиці молода пані, гарна-гарна, тільки змучена і дуже бліда.
Заспокоїла її бабця Литвинка, а незабаром уже вповивала маленького хорошого хлопчика і давала молодій пані заспокійливого чаю. А та попросила бабцю нагнутися нижче до неї і прошептала:
— Мій чоловік спитає, чим розплатитися; не беріть ні золота, ні срібла, а гаряче вугілля із каміна. Він приїде до вас на другу ніч, а потім на третю. Не спішіть, вдягайте все на себе навиворіт і дочекайтеся співу перших півнів.
Здивувалася бабця. А пан їй дякує за жінку і сина, а потім питає:
— Чим вам заплатити? Ось золото, ось срібло, ось вугілля з каміну.
— Я, паночку, візьму вугілля.
Потемнів на виду пан, та насипав бабці повен фартух гарячого вугілля і повіз її у кареті додому. Довго їхали, аж тут заспівали перші півні. Десь пропали карета, коні і пан, а бабця стоїть на горі біля свого села, і в неї повен фартух золота.
На другу ніч бабця знову почула стукіт коней, іржання коней. У вікно постукав той самий пан. Бабця вже здогадалася, що то був сам нечистий, він шкодував за золотом і хотів його повернути:
— Бабусю! Де ви? Виходьте! — гукав пан.
Йду, йду, паночку, тільки вдягнуся, — відказувала Литвинка і починала вдягатися дуже помалу і навиворіт, як радила молода панна.
— Скоріше! — гукав пан.
— Зараз, зараз іду! — відказувала бабця і молилася богу
Запіяли півні — пан із каретою та кіньми щезли. На третю ніч пан приїхав знов. Він дуже просив вийти, дуже сердився, а бабця Литвинка вдягала все навиворіт і говорила:
— Я вже скоро, от тільки вдягнуся, паночку, почекайте.
Зі співом перших півнів пан щез, тепер уже назавжди.