Як попові захотілося золота

Жив на світі бідний чоловік, який мав у хаті лише купу дітей і стару-престару матір. Якось мати заслабла й померла.

Бідний пішов до попа і каже:

— Панотчику, умерла моя мама. Поховайте її...

— Поховаю, але наперед заплати триста карбованців.

— Панотчику, не маю коло душі нічого. Змилуйтеся...

— Не можу.

— Та що ж мені робити? — бідкається чоловік.

— Викопай вночі яму і поховай сам.

— Нехай буде так, панотче, раз ви кажете...

Бідний почухав потилицю й вернувся додому. А коли настала ніч, узяв рискаль, пішов за село і почав копати. Копав, скільки копав, а раптом — дзорк! — натрапив рискалем на щось дуже тверде. То було відро. Чоловік помалу витягнув його і очам своїм не повірив: у відрі блищало при місяці золото! Бідний більше не копав. Узяв відро — і гайда додому.

На другий день прихопив жменьку золота і пішов знову до попа. Поклав золото на стіл:

— Поховайте, отче, мою маму.

Піп закліпав очима й спитав:

— Звідки маєш золото?

— Вночі копав яму й викопав скарб.

— Ти щасливий чоловік!

Піп поховав біднякову матір. А вночі убрався в баранячу шкіру, вимазався сажею, припасував собі до чола роги й пішов до бідняка. Став під дверима й заревів:

— Нащо викопав мій скарб і розтринькуєш його? Ану, винеси мені відро із золотом, бо я тебе задушу!

— А ти хто такий? — почулося з горища.

Піп думав, що то бідний з переляку забрався на стрих. І сказав:

— Я нечестивий!

— О, дуже файно! Ходи з нами... — втішилися чорти, що були на горищі. Вискочили, схопили попа й затягли до пекла.