Був собі котик та півник і були вони у великій приязні. Котик, було, у скрипочку грає, а півник тільки співає. Котик, було, йде їсти добувати, а півник вдома сидить та хати глядить, То котик, було, йдучи, наказує:
— Ти ж тут нікого не пускай та й сам не виходь, хоч би хто й кликав.
— Добре, добре, — каже півник; засуне хату та й сидить, аж поки котик вернеться.
Навідала півника лисиця та й надумала його підманити. Підійде під віконце, як котика нема вдома, та й промовляє:
— Ходи, ходи, півнику, до мене: що у мене золота пшениця, медяна водиця.
А півник їй:
— То-ток, то-ток, не велів коток!
Бачить лисиця, що так не бере, прийшла раз уночі, насипала півникові попід вікном золотої пшениці, а сама засіла за кущем. Тільки що котик вийшов по здобич, а півник одсунув кватирку та й виглядає. Бачить: нікого нема, тільки пшеничка попід вікном розсипана. Понадився півник:
— Піду-но я трошки поклюю, нікого нема, ніхто мене не побачить, то й котикові не скаже.
Тільки півник за поріг, а лиска за нього та й помчала до своєї хати. А він кричить:
— Котику-братику, несе мене лиска по каменю-мосту на своєму хвосту. Порятуй мене!
Котик поки почув, поки завернув (далеко був), то вже й опізнився лиску догнати. Біг-біг, не здогнав, вернувся додому та й плаче, а далі надумався, узяв скрипку, писану торбу та й пішов до лисиччиної хатки.
А в лисиці було чотири дочки та один син. То стара лисиця на влови пішла, а дітям наказала півника глядіти та окріп гріти.
— Глядіть же, — наказала, — нікого не пускайте. Та й пішла.
А котик підійшов під вікно та й заграв, ще й приспівує:
— Ой у лиски, в лиски новий двір
та чотири дочки на вибір,
п’ятий синко, ще й Пилипко.
Вийди, лисе, подивися,
чи хороше граю.
От найстарша лисичівна не стерпіла та й каже до менших:
— Ви тут посидьте, а я піду подивлюся, що воно там так хороше грає?
Тільки що вийшла, а котик її цок у лобок та в торбу. А сам знов грає:
— Ой у лиски, в лиски новий двір
та чотири дочки на вибір,
п’ятий синко, ще й Пилипко.
Вийди, лисе, подивися,
чи хороше граю.
Не втерпіла й друга лисичівна та й собі вийшла, а він і ту — цок у лобок та в торбу та й знов приспівує:
— Ой у лиски, в лиски новий двір
та чотири дочки на вибір,
п’ятий синко, ще й Пилипко.
Вийди, лисе, подивися,
чи хороше граю.
Так усіх чотирьох виманив. А синко Пилипко жде-пожде сестричок — не вертаються.
— Піду, — каже, — позаганяю, а то мати прийде, битиме.
Та й пішов з хати. От котик і його цок у лобок та в торбу. А потім почепив торбу на сухій вербі, сам у хату, знайшов півника, розв’язав: взяли вони удвох усю лисиччину страву, поїли, горщика з окропом вивернули, горшки-миски побили, а самі втекли додому.
Та вже потім півник довіку слухав котика.