Вийшов чоловік на поле, дивиться, а то сидить заєць. Він зайшов його потихо та й того зайця злапав. Приніс додому та й острить ніж. А заєць каже:
— На кого ти той ножик остриш?
— На тебе, буду тебе різати.
А заєць тогди каже:
— Знаєш що, годуй мене, понесеш мене на ярмарок та й озьмеш добрі гроші.
А чоловік каже:
— Добре ти мені кажеш. Но, — каже, — то я уже тебе різати не буду.
Годував він того зайця місяць. Приходить той день, що чоловік має нести того зайця на ярмарок. Чоловік каже до зайця:
— Но, вже підем на ярмарок.
Заєць тогди каже до того чоловіка:
— Іди лагодь мішок, покладеш мене у мішок та й будеш нести.
Узяв чоловік поклав того зайця в мішок та й несе на ярмарок. Входить він у місто, але йде другий чоловік та й каже:
— Що ти там несеш в міху?
А той каже:
— Несу поштаря.
— Та, — каже, — що би ти за того хотів поштаря?
— Даш, — каже, — сотку, то купиш, а не даш, то я йду далі.
Той чоловік дав тому сотку.
— Гай, — каже тей, — на тобі сего поштаря.
Той каже:
— А в що я його покладу?
— Ти, — каже, — маєш торбину з хлібом, озьми, хліб викини, а того поштаря там запхаєш.
А той узяв та й так зробив. Той бере та й вертається назад додому.
Вийшов він за місто, а заєць каже:
— Озьми, мене пусти, бо мені зле у торбині сидіти.
Той чоловік каже:
— А як ти де втечеш? Каже:
— Ти не маєш ся чого бояти, бо я знаю, де твоя хата.
— Но, то я тебе пускаю, ще прив’яжу тобі мошеночку з грішми, аби-с був знашний.
Він пустив того зайця, а заєць собі побіг.
Той чоловік собі гадав, що він побіг до його дому. Чоловік приходить додому, питається жінки:
— Ци не був тут поштар?
А жінка каже:
— Я тут не виділа жодного поштаря.
Він каже до жінки:
— Я дав сотку за поштаря, і десь щез, та ще-м узяв і мошеночком прив’язав до него з грішми.
Жінка каже до чоловіка:
— Йди, може він за селом сидить та не знає, до котрої хати увійти.
Чоловік вийшов за село та й ходив цілий день і нігде зайця не видів. Чоловік приходить додому та й каже до жінки:
— Не досить, що пропав заєць, але ще й мошонка з грішми.