Був собі дід та баба, а у них — курочка ряба; та знесла яєчко, не просте, а золоте. Дід бив — не розбив, баба била — не розбила. Положили в черепочку, поставили у куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбила. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солом’яні двері риплять.
Стоїть дуб.
— Двері, двері, чого ви рипите?
— Поспускай гілля, тоді скажу.
Дуб і поспускав гілля.
— Як же, — кажуть, — нам не рипіти: був собі дід та баба, а у них — курочка ряба; та знесла яєчко, не просте, а золоте. Дід бив — не розбив, баба била — не розбила. Положили в черепочку, поставили у куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбила. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солом’яні двері риплять, дуб гілля поспускав.
Іде баран води пити:
— Дубе, дубе, чого ти гілля поспускав?
— Збий собі роги, тоді скажу.
Він взяв і позбивав.
— Як же мені не поспускати: був собі дід та баба, а у них — курочка ряба; та знесла яєчко, не просте, а золоте. Дід бив — не розбив, баба била — не розбила. Положили в черепочку, поставили у куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбила. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солом’яні двері риплять, дуб гілля поспускав, баран роги збив.
Прийшов баран до річки.
— Баран, баран, чого ти роги позбивав?
— А стань кров’яною, тоді скажу.
Річка і стала кров’яною.
— Як же мені не позбивати: був собі дід та баба, а у них — курочка ряба; та знесла яєчко, не просте, а золоте. Дід бив — не розбив, баба била — не розбила. Положили в черепочку, поставили у куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбила. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солом’яні двері риплять, дуб гілля поспускав, баран роги збив, річка кров’яною стала.
Приходе до річки попова дівка тарілки мити.
— Річка, річка, чого ти кров’яною стала?
— А побий цю посуду, тоді скажу.
Дівка і побила.
— Як же, — каже, — мені кров’яною не стати: був собі дід та баба, а у них — курочка ряба; та знесла яєчко, не просте, а золоте. Дід бив — не розбив, баба била — не розбила. Положили в черепочку, поставили у куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбила. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солом’яні двері риплять, дуб гілля поспускав, баран роги збив, річка кров’яною стала, дівка посуду побила.
Прийшла дівка додому, а попадя саме в діжку капусту квасила.
— Чого ти, — питає, — посуду побила?
— А порозкидайте цю капусту по хаті, тоді скажу.
Порозкидала попадя капусту, дівка і каже:
— Як же мені не побити: був собі дід та баба, а у них — курочка ряба; та знесла яєчко, не просте, а золоте. Дід бив — не розбив, баба била — не розбила. Положили в черепочку, поставили у куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбила. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солом’яні двері риплять, дуб гілля поспускав, баран роги збив, річка кров’яною стала, дівка посуду побила, попадя капусту по хаті порозкидала.
Приходе піп:
— Що це ти наробила?
— А відріж косу, так скажу.
Піп узяв та й відрізав.
— Як же мені не порозкидати: був собі дід та баба, а у них — курочка ряба; та знесла яєчко, не просте, а золоте. Дід бив — не розбив, баба била — не розбила. Положили в черепочку, поставили у куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбила. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солом’яні двері риплять, дуб гілля поспускав, баран роги збив, річка кров’яною стала, дівка посуду побила, матушка капусту порозкидала, піп косу відрізав.