Запряжений пан

Раз їхав пан на базар з кучером. Коли бачать, чоловік веде козу продавати. Пан питає:

— Що ти за козу хочеш?

— Дайте коня одного, бо ця коза непроста, вона вовків ловить.

Пан тоді каже кучерові:

— Ванька, оддаймо одного коня, а ця коза нам по дорозі буде вовків ловити.

Коли їдуть вони дорогою, бачать, стоять два вовки.

— Ванька, видиш вовків? Вони будуть наші.

Пустили вони козу, а вовки зловили її і з’їли. Тоді пан каже:

— Ця коза вовків не ловить, то вовки її ловлять. Обманув нас мужик. Ось я повернуся та здожену його.

А мужик той заховав коня в лісі, а сам вийшов на дорогу та й стоїть. Пан під’їхав до нього та й питає:

— Чи не бачив ти тут чоловіка на коні?

— Бачив, пане, він поїхав у ліс. Та ви дайте мені коня, я його скоро наздожену.

Пан дав коня, а чоловік доскакав до того, що був прив’язаний та й утік. А пан ждав, ждав та й вернувся до кучера.

— Обманув мене мужик. Як же нам тепер їхати? Давай ти будеш везти, а я їхати.

Запрягся Ванька та й везе. От уже й ніч. Доїхали вони до скирти сіна і стали на нічліг. Пан у шубі, панові тепло, а Ванька тільки у жакеті. Пан ліг на бричці, а Ванька вліз у мішок і ліг під скиртою. Опівночі Ванька встав та й каже:

— Фу! Упрів!

— Як це так? — дивується пан. — Я в шубі змерз, а ти в жакеті впрів.

А Ванька каже:

— Бо я в мішку був.

От пан зняв шубу, віддав кучерові та й заліз у мішок. Зав’язав Ванька пана у мішок, а сам одягнув шубу. А потім узяв бич та як почав по мішку бити. А тоді випустив пана та й почав стогнати:

— Ой, Боже мій, побило мене!

А пан каже:

— Бо ти дурний. От як мене в один бік б’ють, то я другим повертаюсь.

А тоді Ванька запряг пана та й поїхав собі.