Одного разу заєць, гуляючи лісом, зустрів слона. Той мав сумний та жалюгідний вигляд. Вухатий стурбовано підбіг до похмурого велетня й тихесенько запитав:
— Послухайте, дядечку слонику, чому ви такі невеселі?
— Я таку дурість учинив, — відповідає той, — побився об заклад із тигром і програв. Через це мене смугастий завтра з’їсть. Подумай сам, чи варто після цього веселитися.
Замислився заєць та й каже:
— Нічого, дядечку, я вас врятую! Приходьте вранці на це місце і нічого не бійтеся. Не дозволю я вас скривдити. Тигр навіть торкнутися вас не посміє.
Сказав так заєць слонові та й побіг своєю дорогою. Як зійшло сонце, повернувся заєць на це місце, а слон давно вже на нього чекає. Вухатий порадив велетню стати на коліна й виглядати смугастого. Лишень майнула тигрова тінь, як малий одним махом вискочив на спину слонові та й почав щось жувати, репетуючи на весь ліс.
— Ха-ха-ха! Досхочу я наївся слонини. Тепер хочу скуштувати справжнього хижака! Знайдіть мені тигра, відшукайте скоріше! Я його проковтну! Де ж дістати цього смачного звіра?!
Як тільки почув смугастий грізні вигуки вуханя, перелякався та й кинувся навтіки. А про те, щоб з’їсти слона, більше й не думав.
Так малий заєць визволив із біди велетенського слона.