У баби Хтодоськи біля хати велика шовковиця. Івасик на ній і ночував би. Чорні шовковиці на ній спілі та добрі, аж тануть у роті. Отож приходить Івасик зранку до баби Хтодоськи й питає:
— Дозвольте, бабусю, на шовковицю полізти?
— Лізь, синку, — каже баба Хтодоська, — шпаки вже на шовковиці.
Івасик вилазить на дерево і ласує тими шовковицями. А то раз баба Хтодоська його питає:
— Ти знаєш, які в мами очі?
А Івасик і не примічав.
— Збігаю, — каже, — узнаю.
Коли це вертається й мовить:
— Чорнії брови, карії очі, темні як нічка, ясні як день.
— А хто це тобі сказав?
— Татко.