Як вовк у лисиці кумував

Жив собі вовк. Був він самотнім, тому завжди хотів з кимсь подружитись. Але особливої поваги серед звірів він не мав, бо всі його вважали хижаком і по-свойому боялись. Таке вже природне єство харчуватись не травою, а м’ясом.

Але в своїх мріях сірий хотів поріднитися із лисицею, бо дуже симпатизував їй. Та рудошерста не раз дурила його. Проте сіроманець не держав зла, адже від народження був спокійним і незлостивим.

Одного разу вовк зустрів лисицю.

— Добридень, лисичко! — привітався вовк.

— Будь здоров і ти, вовче! — відповіла хитро лисиця.

— Як у тебе справи? Як сім’я, діти?

— Знаєш вовчику, не так все й добре, як хотілося б. Не дуже довіряють мені звірі, важко когось обдурити, бо двічі на одні граблі не хочуть наступати. Та й приємна новина є, народився в мене синочок. Оце голову ламаю, кого б його в куми взяти?

— Візьми мене, не пожалкуєш. Буду і тобі допомагати й хрещенику своєму смачненьке приносити.

Погодилась лисичка та й запросила майбутнього кума в гості через тиждень. Для вовка це була чудова новина. Але тепер треба було думати про те, де ж подарунків узяти для любої кумоньки. І тут він згадав, що в кабана є курочка, а у ведмедя — індик.

Коли всі полягали спати, вовк тихенько пробрався до кабана і викрав курочку. А потім до ведмедя та й забрав індика. Тепер він був задоволений, що в нього є з чим піти до куми лисички.

Веселий і життєрадісний, вовчик пішов з подарунками на хрестини. Та не підозрював він, що ведмідь і кабан дізнались про те, як вовк обікрав їхнє господарство. Вони вирішили помститися сірому.

Вовк прийшов на гостини до лисиці, віддав подарунки, привітав куму, хрещеника. І раптом на подвір’я до лисиці забігли кабан та ведмідь. Вони почали кричати і бити вовка за те, що він викрав у них домашню птицю. Та так побили його, що той ледь-ледь живий додому ноги потягнув.

А лисичка сита і весела, посмакувавши свіженьким м’ясом, лягла спочивати.

Вовк, покумувавши, довго відлежувався, бо боліло тіло. Та довго не міг показуватися нікому на очі, бо було соромно. Час минув, все забулося, життя продовжувалося. Та хоч і важко видихав вовк хрестини, але він був хорошим кумом та хрещеним батьком.