Був собі дід, а в нього був син жонатий. Дід був такий старий, що став уже забувати. От син сидить одного разу із жінкою та й каже:
— Що ми будемо з батьком робити, що не вмира та й не вмира?
— Знаєш що? Візьми лубок здоровий. Зсадиш його з печі та й на лубок. Винесем його на холод, може простудиться і вмре до дідька.
Так вони і зробили. А маленький внучок все те бачив…
— Що ти там робиш? — питають якось батьки свого малого сина.
— Оце — лубок, а оце дідусь! Це як будете вже такі старі, як дідусь, то я тоді й вас — на лубок та й винесу на мороз, щоб і вам було те, що й дідусеві, — відповів він.
І батьки злякалися, і діда не виносили.