Жила собі, була собі в одному лісі ведмежа сім’я. Взимку всі спали, а весною прокидалися і займалися ведмежими справами.
І от весною в сім’ї народився синок Михась. Тато ведмідь і мама ведмедиха вилізли з барлогу, а надворі сонечко гріє, струмочки біжать, травичка зеленіє. Зраділи ведмеді і вирішили, поки Михась спить, піти і знайти щось їсти.
А маленький Михась почав ворушитись, та й прокинувся. Дивиться, нікого немає дома. І вирішив він пошукати маму і тата.
Вийшов на подвір’я, а там так гарно, тепло, пахне травичкою. Михасеві стало цікаво і зовсім не страшно, то він і пішов собі куди очі дивляться.
Ось біжить зайчик, побачив ведмедика, зупинився і питає:
— А куди це ти, ведмедику ідеш?
— Та іду маму і тата шукати, — відповів ведмедик.
А зайчик тоді йому й каже:
— Я доведу тебе додому, бо ти сам загубишся і мама з татом тебе не знайдуть.
Ведмедик послухав зайчика і пішов із ним додому до свого барлогу. Щоб ведмедик не сумував, то зайчик почав гратися із ним у хованки. Спочатку ведмедик ховався, а зайчик його шукав, потім зайчик ховався і шукав його Михась.
Та раптом Михасеві стало сумно. Зайчик запитав, що трапилося. Ведмедик заплакав і сказав, що хоче їсти. Зайчик узяв Михася за лапку відвів у барліг і допоміг лягти на ліжечко і наказав нікуди не йти, щоб не заблукать, а він, зайчик, побіжить швиденько і принесе йому їсти.
Прибіг зайчик додому, попросив у своєї мами їжі для ведмедика. Мама поклала для зайчикового знайомого у кошичок їжі. Ведмедик чекав зайчика і дуже зрадів, коли той повернувся до нього.
Михасик смачно поїв, подякував та й заснув, бо був ще маленький, а зайчик сидів біля нього і чекав поки прийдуть батьки.
Скоро з’явився ведмідь і ведмедиха. Здивувалися, коли побачили зайчика. А він розповів їм, як ведмедик злякався, залишившись без батьків. То зайчик випадково побачив маленького Михася і допоміг йому знайти домівку.
Батьки щиро дякували зайчикові і запрошували його приходити до їхнього синочка. З того часу ведмедик і зайчик товариші.