Як Охрім свататися ходив

В одному селі жила бідна жінка. Мала вона дорослого сина, та якийсь дивний був той Охрім: і дурний не дурний, але й розумним не назвеш.

От уже прийшов час женитись Охріму. Та ба, жодна дівчина в селі не хоче йти за дивного парубка. Посватали дівчину із сусіднього села. Чекають весілля. Здається, за такого дурня хто б пішов. Але знайшли таку божевільну, що подала рушники. А щоб вивірити Охріма, подарували йому голку.

Йде Охрім додому й несе голку в руках. По дорозі зустрів віз із соломою. Виліз на солому, сів собі й не журиться. А коли злазив, то згубив голку. Вдома мати його й питає:

— Чи бачив молоду?

— Ага, бачив. Поговорили, ще й подарувала мені голку.

— Та й де вона?

— Впала у сіно та й загубилася.

— Треба ж було заколоти її в шапку, й не згубилася б.

— Добре, вже іншим разом так і зроблю.

Другого разу подарували хлопцеві вила. Вхопив їх, заколює в шапку, а діти за ним чередою біжать і верещать. Мати чує ґвалт, діти кричать, пси гавкають.

— Що сталося, синку?

— Подарували мені вила. Я йшов, заколовши їх у шапку, а діти й пси побігли за мною.

— Тобі не так треба було робити: покласти вила на плече й принести їх додому.

— Добре, вже іншим разом так і зроблю.

Через кілька днів знову пішов до дівчини Охрім. Іде, йде, дивиться: люди несуть мертвого на кладовище. Рідні плачуть, а піп і дяк співають. Парубок дивиться збоку й посміхається. Але якийсь чоловік луснув його по голові:

— Коли таке бачиш, то не смійся, а прокажи: «Задля кого ці люди зібралися, хай буде йому блаженний покій і вічна пам’ять!»

Іде Охрім далі — зустрічає весілля. Цигани грають, свашки співають, дружки танцюють. Парубок дочекався, коли весільний поїзд проходив біля нього й на весь голос закричав:

— Задля кого ці люди зібралися, хай буде йому блаженний покій і вічна пам’ять!

Коли таке почули люди, вхопили Охріма й почали лупити. Пішов парубок, стогнучи та плачучи.

Іде, йде, коли назустріч чоловік жене свиней. Свині розбігаються, а він їх завертає. Вже аж тече з нього, так намучився. А Охрім приготувався і на всю горлянку:

— У-йуй-йуй!

Свині дуже перелякалися й зачали тікати. Купець так розсердився. Налетів на нього й почав з усіх боків палицею лупити. Як добре набив, каже:

— Коли таке побачиш, побажай: оце, із чим мучитеся, нехай у десять разів примножиться.

— Добре, вже іншим разом так і зроблю.

Іде далі... Дивиться: чоловік поле пшеницю, а бур’ян такий густий, що задавив ниву. Охрім йому:

— Хай бог дасть, аби те, з чим маєте муку, примножилося у десять разів!

Чоловікові не треба було більше. Скочив до Охріма, почав його шмагати. Добре набив, а тоді й каже:

— Ще як подібне десь побачиш, допомагай людям!

— Добре, вже іншим разом так і зроблю.

Йде, йде. Вже недалеко від села бачить: двоє п’яних б’ються. Парубок думає собі: «Котрому допомагати? Мабуть, буду обом.» І то одного, то другого почав мастити палицею. А ті бачать, що він не жартує, й обернулися на нього. Охрім ледве вирвався.

Коли пішов до дівчини знову, там різали свиню й Охріму дали ціле стегно. Він прив’язав до нього мотузок і став волочити, тільки порох куриться. Собаки нанюхали свіже м’ясо і кинулись за ним. Доки Охрім дотяг стегно додому, лише сама кістка на мотузку лишилася. Мати запитує:

— Що ти приніс від молодої?

— Дали мені свиняче стегно, та доки я його дотяг, кляті пси обгризли усе м’ясо.

— Охріме, Охріме! — сварить його мати. — Тобі не так було чинити. Ти мав принести стегно в руках, засолити, повісити в комин і добре задимити.

— Добре, вже іншим разом так і зроблю.

І коли іншим разом подарували теличку, взяв її на руки, приніс додому та у комин, аби закурилася.

— Сину, сину, — бідкається мати, — таж теличку треба повести у хлів, прив’язати й дати їй сіна.

— Добре, вже іншим разом так і зроблю.

І коли іншим разом прийшов до своєї нареченої, батько дівчини й каже:

— Ну, Охріме, тепер слухай. Ми вже тобі дали посаг, а тепер бери собі молоду.

Парубок прив’язав дівці мотузок на шию й веде за собою. Вдома затяг її у хлів, прив’язав до ясел, кинув сіна й пішов до хати.

— Ну, сину, що нового?

— Привів собі жінку.

— Та де ж вона?

— Там у хліві! Їсть...

Мати відразу побігла у хлів. Дивиться: дівчина справді прив’язана до ясел. Відв’язала мотузок, а дівчина чимдуж втікати від такого нареченого. Тільки Охрім її й бачив.